Вже давно був знищений кожен ланцюжок,
Вже давно знеструмлені спалені серця.
Я знаходжу слабкість цю у собі давно :
Спогад з купи попелу - ріже без ножа.
Загублений лік дням. Давно, давно, давно..
Перший час щодня мені боліло, нило,
Я не спала. В голові одні "якщо..",
Вибач, але я тоді тебе жаліла.
Мабуть, ти ніколи вже не зникнеш. Знаєш,
Кажуть люди, що як впустиш раз у душу,
То ніколи вже не звільнишся від згадок -
З часом переконуюсь. Я просто мушу.
Ти мене терзаєш, як приходиш знову.
Нещодавно снився тричі днями поспіль.
Я самотня дуже! Я не вірю в долю,
Ти мені не треба.. Більше так не можу!
Ми торік з тобою так і не зустрілись.
Богові сьогодні дякую за це :
Бо твій погляд має чудодійну силу.
Я цього не хочу. Я боюсь, і все.
Ти мене, звичайно, добре розумієш.
Ти, можливо, й справді хочеш моїх сліз?
Кожен, кожен раз історії - все тії ж.
Так втомилась.Так набридло. Вгору, нище, вниз..
Воліла б знати, що тебе немає. Ти
Поїхав десь на інші континенти.
Разом з тобою - всі мої безглузді сни,
Й разом з тобою - (добрі й ні) моменти.
..Я знаю - ти давно вже не страждаєш більш.
Ще сам собі любові начаклуєш.
Ти можеш бути краще. Навіть краще, ніж..
Ніж всі. І я. Та це - старе. Забули.
