Солодка мить, на серці сльози,
Тремтіння рук, в душі весна.
Коли стоїш на п’єдесталі,
Емоції охоплюють сповна.
Ця мить здається верх бажання,
Думки лунають – фаворит.
І мить цю хочеться продовжить,
А на грудях медаль блищить.
Сльозою ледь туманить погляд,
Дивлюсь на сонячну блакить.
Безмежну відчуваю силу,
Я зміг вершину цю скорить!
Так жаль, що все у нас не вічно,
Із п’єдесталу ногу зняв...
Пройшовши подіум ще трішки,
Я до шеренги з краю став.
На завтра знову тренування,
Солоний піт, мозолі в кров.
І буде лиш одне бажання,
Іти до перемоги знов!
Не вічно ж ходити з піднятим носом, якби нас пам'ятали за нашими досягненнями завжи, то не було б стимулу робити нові звершення, це справедливо. Цікавий вірш, цікава думка
Роман Хвиль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00