1
Бісять незакінчені думки,
Бісить слово, що звучить нещиро,
Бісять дії, вчинені наперекір,
Бісить моє "Я".
Та є ще сили всі ці
Дописать смішні слова.
У темряві душі і муза загубилась,
Серце з жорстокістю зріднилось,
Бо навколо жалюгідна лиш брехня
Відганяє в далечінь моє натхнення.
2
І скільки слів уже сказано,
А скільки марних сліз пролито,
І серце часто латане,
А досі таке всміхнене,
І холодом чужим пронизане
Крадеться подумки в розмову,
Й від цього відбирає мою мову.
Подумалось, а, може, вже кінець?
О ні, полізу знову на стілець,
Там ніби діти віршики говорять.
3
Повільно ступаю, не поспішаю,
Мої кроки довгі, чи, може, широкі.
Комусь це потрібно?
А боса душа говорити націлена.
Та рима безслідно зникає,
Сердиться, мабуть, чомусь.
Я ж причину цього відшукаю
І до душі на стільці відправляюсь.
Чекає розгублена вона у тиші,
А каву Вам налити?
4
Немає більше слів кохання,
Їх самолюбство моє з'їло,
Я чула у душі прохання,
Що жити так не сила.
Ось бачу янгола...
Чому ти вже не білий?
Ганявсь за добротою? Бідний.
Скажені люди тебе вбили.
Грубість, заздрість, злість
Світ наший вщент розбили.
5
Спіткнулась. Розгубила всі думки.
Не хочу більше говорити.
Погана, кажуть, звичка -
Думати, так голову собі ламати.
А, може, краще вже поспати?
Відвідати Країну Снів і знову
Усістись до своїх рядків,
На волю відпустити слово,
І хай воно пусте, без сенсу,
Та я лікуюсь так від стресу.
6
Беріть у руки чашку,
Холодна кава не смачна,
Нізвідки вибігли слова...
Врятують? Так, і я щаслива.
Хіба? Ну, може, лиш на хвильку.
А як же там моя душа?
І досі на стільці усміхнено кива.
Пора. Не треба більше почуттів,
Життя й без цього не просте.
Ви скажете - пусте? Ех, ні,
Воно таке барвисте!
Журавель Яна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
говорю "не треба більше почуттів", а хіба серце слухає?
так і у всіх. Ви правильно говорите. тому наперекір словам, життя наповнене почуттями, воно барвисте)
