Даний вірш написала ще у шостому класі,вирішила його тут опублікувати)Все ж таки згадка)
Найрідніші в світі очі волошкові,
довга і протяжна материнська мова.
Мудра думка і порада,
моєму серцю щастя та відрада.
Її вуста,мов дві стежини,
що усміхаються услід,
а ніжні очі-намистини
передають усім привіт.
Це матуся моя сидить,
мене виглядає,
задумливо дивиться та чекає...
Дочекайтесь того часу,мамо,
коли труди ваші зійдуть.
Нехай серденько за мене у вас не б*ється-
вони даремно не пройдуть!
Я дякую своїй матусі
за ночі недоспані,
за всі тривоги та переживання.
За любов та за науку,
за терпіння й довгу муку!
Мати,мов сонце,що встає раненько,
квітка,яка цвітом квітне удень.
Моя рідна ненька,
ти для мене одна така лишень!
Добра,вміру щира,
з любов*ю в серці до людей,
всім завжди привітна й мила,
без неї не проживу і день!
Її любов відчуває уся родина,
без неї вікнами журиться дім,
а її слова,неначе навіки
поселились у серці моїм.
Мова материнська завжди є вічним повчанням,
багатьма похвалами
й незначним наріканням.
Тож за все тобі вдячна,
матусю рідненька,
бо ти моя мама
й для сім*ї люба ненька.