Залоскочуть, затріпочуть
Душу спогади сумні.
А коли таїнства ночі
Вихваляються у сні,
То й не хочеться дивитись
На такі буремні хвилі,
Що до логіки безсилі.
Можна ними і умитись.
А вже потім – приглядайтесь.
Тільки сильно не жахайтесь:
Хтось логічний, хтось – абсурдний.
(Мо’ разом співали ду̀рні)
Що ж ті спогади? «Безсмертні»!
І так сяють, як намисто.
А римуються… Дотепні!
Без метафори. Всі чисті.
Йой… і настрою піднѐсли.
Бо то що? Буденство сіре.
Щось потрібно в ньому біле.
(Мо’ макітрою об вѐсло?..)
