|
У безмежнім всесвітнім просторі,
На відомому нам видноколі
Вежа гаряче прагне угору,
Та похила, мов билина хвора.
Біля неї сніги веселіють,
А під ними - печери темніють,
У яскинях - найперші малюнки
І вчувається бамкання бубнів.
У будівлі - із глини підніжжя,
Мирно спить на камінні наріжнім
Перше поле і звір, а колони -
Вже засохлі, у соннім полоні.
Ну а вище - вузенькі бійниці,
Тут панує каміння і криця,
Всі колони у тріщинах, вкриті
Пилом власним, полеглі, забиті.
І ще вище опори побиті,
Вище, вище - скарби лиш відкриті,
Ви втомились? Іти нам ще трохи,
Ну а далі доїдем на ліфті.
Тут з'єдналися поверхи трохи,
Обережно, дивіться під ноги!
Це - найвищий майданчик в будівлі,
Тут жевріє нове покоління.
Бачу балки криві, однакові -
То порожні, в них гнилі доволі,
Їжаки, що обсаджені в голках,
В інших просто - сміття у головках.
Є такі, що на вигляд химерні,
Є трухляві всередині, мертві,
Є такі, що хоч стійкості повні,
Та на ділі - ламкі є доволі.
Не спіткнувшись пройти дуже важко -
Кабелями обтягнені страшно.
Для одних - це свідомість розкута,
А для інших - свободи є пута.
Всі кружляють, шукаючи місця,
Безпідставно палаючи злістю.
Як спіткнемось в невіданні мови -
Не ростимемо більше ніколи!
Бо в неправильний бік ми ростемо,
Від початку хитання непевне,
Від фундаменту пориви грішні:
Величатися вищим за інших.
Ще ж і спадок - це атомна бочка,
Як залишимось в вихідній точці,
То впадемо в печери холодні
Й проведемо там зими голодні.
Наднове покоління славімо,
Райський сад із снігів зародімо.
Хоч завалиться все, що любили,
Але вежа вже прямо ростиме!
ID:
365462
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.09.2012 20:57:13
© дата внесення змiн: 14.04.2013 19:41:00
автор: Без Hi
Вкажіть причину вашої скарги
|
