Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тетяна Луківська: Віддайте мені Вашого чоловіка - ВІРШ

logo
Тетяна Луківська: Віддайте  мені  Вашого чоловіка - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Віддайте мені Вашого чоловіка

Майорять  золотавим  вбранням – цвітом  чорнобривці . Серед   них  неначе  клаптики  літнього  неба, заплутались  синьоокі  агератуми. Приховалися  від  осені… Сонце  ще  нижче  прихиляється  до  землі,  розсипаючи  уже  осінні  барви.  А  в  спогадах  яскраве   духмяне  блакитне  літо,  краса  і  багатство  якого  влилася  в  соковиті  і  рум’яні диво-плоди.
Яблучний  аромат  видихало , булькаючи  на  вогні  майже  готове  варення.  Ольга  Сергіївна  метушилася  на  кухні,  прибираючи  зі  столу  після  сніданку. ’’А  ще    ж   слід  перекласти  у  банки ,’’ -   майнула  думка.
            Розпочалися  заняття   і  їй  теж  пора до  школи.  Вже  багато  літ  працює  вчителькою математики.  Мріяла  про  наукову  роботу, але  вибрала  щоденну  турботу  про  сім’ю.  І  закрутилася  у  вихорі  домашніх  клопотів,  виховувала  трьох  синів, створюючи   тільки  їй  відомий,  порядок  подружнього  життя,  яким  дорожила  понад  усе.  Їй  здавалося,  що  саме   так   будується  найміцніша  фортеця  сімейного  життя. Діти  виросли .  Двоє  синів  закінчили  навчання,  створили  свої  сім’ї  і  лише  найменший  жив  з  батьками,  тішив  синівською  любов’ю.  При  першій  же  нагоді  всі  збиралися  в  рідні  стіни   свого  дому.  І  тоді  тут  ставало  тісно  від  жартів  і  щирості.  Як  раділо  материнське  серце  таким  зустрічам, вважаючи   себе   найщасливішою  жінкою  і  матір’ю. Любила  такі  гостини  Ольга  Сергіївна.  Виставляла  найсмачніші  страви,  пекла  пироги.  Смакували  гуртом  весело, галасливо.  І  така  завжди  сувора  вчителька,  ставала  щедрою  і  ніжною  мамою.  Чекала  всіх  і  у  ці  вихідні,  які  несли  святкову  нагоду  знову  зібратися.  От і  яблучним   варенням  почастує.
Думки  перервав  дзвінок,  закликаючи  поспішити  до  дверей.
-	Ну  от,  знову  щось  забув  син  і  повернувся, - кинулась  до  дверей.
На  порозі  стояла  молода  приваблива  жінка,   розгублено розглядаючи  господиню.  Мить  оглядин  затягувалась.                                                                           
-  Ви  до  кого ?-  стримано  запитала  Ольга  Сергіївна.
-  До  Вас.
- До  мене?  -  здивовано  перепитала. - Я  Вас  не  знаю, -                 відмахнувшись  від  думок - запитань,  хотіла  причинити  двері.
- Почекайте!  Жінка  важко  зітхнула   і  промовила                                                       .- Віддайте  мені  Вашого  чоловіка… В  першу  мить  Ольга  Сергіївна  не  зрозуміла  сказаних  слів.  
- Що? - перепитала,  здивовано звівши  брови.  Майже  пошепки,  злякано  прошепотіла  жінка  ті  ж  слова.
- Як  віддайте?  Чому?  Він,  що  чемодан,  щоб  його  віддавати?-  посипала  запитання  господиня  квартири,  не  розуміючи  прохання.
- Він  батько  мого  сина, -  ледве   витиснула  дивні  слова  несподівана  гостя. Завжди  врівноважена  і  стримана  Ольга  Сергіївна відчула  як  захвилювалося  і  сполохалося  серце.                            
 - Пройдіть  до  кімнати, -  ховаючи  хвилювання, запросила  незнайомку.  З  кухні  дихнуло  пригорілим  варенням.  Ольга  Сергіївна  поспішила  до  кухні,  махнувши  до  гості,  щоб  та  проходила  в  кімнату.  Механічно  відсунула  з  вогню  миску  і  на  хвилинку  присіла  край  столу.  Важко  зітхнула. Що  це?  Нові  випробовування? Тільки  мить  слабкості  і  вже  тверде  рішення:
“ Розібратися  спокійно.”   Встала  і  поспішила до непрошеної  гості. Жінка стояла   біля  дверей, так   і не наважившись присісти ,  стискаючи  схвильовано   руки.
	- Присядьте    і розповідайте,  -  запросила до розмови  господиня.
	- Що розповідати, -   стримано  почала. – Є  дитина,   яку  я   сама  виховати  не зможу.   Матеріальні    нестатки  і   бездоглядність. От і хочу,  щоб  у  моєї  дитини   теж  був  батько.
	- А в   моїх  нехай    його не  буде?  Чи не  так?  -   суворо  глянула  в  очі  жінці   Ольга  Сергіївна.
	- Вони ж  у   Вас   уже   великі,  самостійні,  а   моєму  і  року  немає,  -  благально  не  промовила,  а  простогнала  небажана   співрозмовниця.
	- Але ж   ви  самі   вибрали  долю  безбатченка  для  своєї  дитини.  Напевно ж  знали  про  сім’ю  свого  обранця – коханця.
	- Знала,  але   я дуже  хотіла  мати дитину. Не  думала, що  сама  не зможу  її   виховувати   і  виникнуть  такі  проблеми.  Жінка  схлипуючи розповідала   історію  свого  життя.  Радість  материнства,  поневіряння  з  маленькою  крихіткою  в   суворому  сьогоденні   й   визначили  цей  прихід  до  жінки   і матері,   як  крайній  вихід    із  важкої  ситуації. Не  думала, що життя виставить такий рахунок  за її  здобуте    щастя – синочка.
“Не   думала,  а   думати потрібно, - кричала   душа  суворої  Ольги Сергіївни, -  адже  дитина не  лялька,   яку   сповив  і  положив,  а  жива  істота,  яка  хоче   їсти,  потребує  щоденного  догляду  і  клопоту.”  Але  вона   мовчала,   слухала   заплакану  жінку.   А в  згадках  майнули  дні  народження  її  синів.   Якими  святковими і радісними  були  вони,  хоча  і   клопотів,  звичайно,   вистачало.  Та   поруч  був  помічник -  їхній  батько.  І   зараз  він  їх  опора   у  всьому. Задумалась… Жінка  перестала   схлипувати  і   благально дивилася на господиню.  Чекала  слова.
	- Як  же  ти ( не  помітила,  як перейшла на “ти”) не  подумала  про майбутнє  дитини.  Адже   вона  завжди  буде   обмежена  в  батьківській  любові. Яку  долю ти підготувала  для    своєї  дитини  і  для  себе ? Краденим   довго не   покористуєшся,  воно ж   миттєве.  Спливе і не   впіймаєш.  Шкода  мені    твого  сина.  Чоловіка   і   батька  своїх  дітей  я   тобі   не  віддам, -  повчально, як вчителька,  вичитувала   жінка  Ольга  Сергіївна. – Нізащо не  віддам!  -   твердо повторила   відповідь.
Жінка  від  цих  слів  стрепенулась,   на мить  її  обличчя  посуворішало.   Вона  боролася  для  батька  для  своєї  дитини.    
	- У  Вас   же  є   все, -  майже  викрикнула. -   І  діти,   і   квартира,   а  я  не  маю  де  жити.    Працювати не  можу, бо   нікому доглядати дитину,  рідних  немає,   щоб  допомогли.  Вона  все повторювала  і  повторювала   ці   слова. Ольга  Сергіївна  мовчала   і  думала. “ Вона,  здається,  сказала   все.  Але  ж  дитині  потрібен  батько,  знала  достеменно”.  Вирішила : 
	- Батько  твоєї  дитини  мій  чоловік,  то і  дитина  мого   чоловіка -  наша.  Віддай її  нам   і  ми  виховаємо  разом. Тільки її   матір’ю   буду   я.   Так  я   зможу  допомогти  тобі   і  твоєму, нашому, синові, -   визначила  Ольга  Сергіївна  неждано  і  для  себе   думку,  яка   плутаючись  поміж   інших  думок   все   ж    вирвалася  на  волю.
	Жінка  підняла  заплакані   очі  і  захитала  головою.
-	Думай, -  твердо повторила,  не помічаючи,  що  жінка  пішла,   тихо  причинивши  двері. 
Ольга  Сергіївна сиділа,   схилившись  над  столом.  Дитина  Сергія? Її   Сергія? Новина не  сприймалася. Здавалося,  це  якийсь   жорстокий   жарт.  Але  жінка  була  тут,  її  прохання -   молитву   вона  не  забуде  ніколи. Скільки  літ   разом з  Сергієм,   поруч  у  всіх  незгодах   і  радощах .  Але    його  маленький  син?   Чи  ж  знає  він  про  його  народження?  Думки  снували  одна за  одною,  а  жінка  безпорадно   шукала   відповіді  і не знаходила.  А  час  підганяв,  запізнювалась на роботу.  Важко    піднявшись,  механічно  повела  поглядом  по квартирі,  яка  завжди   була  фортецею   у  її  житті. Невже  все   рухнуло,   отак   відразу.  Ні,  за  сім’ю  вона   буде боротися !  А   Сергій  нехай   вирішує  сам.
День  промайнув,  неначе кошмарний сон,   в   якому  ти  ніби  учасник,   але  нічого   від    тебе  не залежить. Безпорадно  метушилася,   якусь виконувала  роботу,   але  думки  і   вся  вона     була   в ранковій  розмові.   Подумки  продовжувала  діалог,   а   полегшення  не  відчувалося.  Це,   мабуть,   був  чи не  єдиний  день її   розгубленості.
Додому  прийшла  першою.  Почала  розігрівати  вечерю.  Не  собі,  а  за  звичкою.  Ніби  все   було   як  завжди.   Ні,  не  так.  Не  було радості  чекання  чоловіка, тільки невимовна   образа  пекла  у  грудях  і  якась   дивна  невпевненість   у  завтрашньому  дні.
Скрипнули   вхідні   двері,   прийшов  Сергій.   Заглянув  у   кухню,   весело  сказав: 
	- Привіт,  моя господарочко.  Мию,  мию    руки,  без  нагадування,  -  спробував  пожартувати.   Ольга  Сергіївна   не відповіла.  Не  знала   як   себе  поводити,  як  розпочати розмову.
	- Будемо  вечеряти  вдвох ,  Олега  не  почекаємо?  -  запитав  Сергій,  сідаючи  до  столу.  Він    вже  помітив,  що  дружина не  в  гуморі.
	- Так , будемо   вдвох.  Тільки   для  двох  наша   сьогодні  розмова.  От,   лише  не  знаю  як  її   розпочати.
	- З  головного.  Тобі  ж   відомо,  не   люблю  передмов.
	- З головного?  -  перепитала. – Тоді   слухай.   В  нас  буде   іще  одна  дитина,  син,  твій  син,  -  витиснула  новину.   Сергій  хотів щось  сказати,  але,  глянувши на  дружину,  змовчав.  Хвилина  мовчання  затягувалася.  Мовчали  обоє,    кожен  думав    про  своє.
Ольга, не  Ольга  Сергіївна,  тихо  плакала,   квилила,   згадуючи  прожите  життя.  В  цю   мить  вона  стала  зовсім   беззахисною і  слабкою,   як  і   всі   зраджені   жінки.   Сергій   мовчав.  Все   міцніше   стискала  його  рука   взяту  скибку хліба.  Розумів,  що   словами не   зарадиш.   Це не  та жінка, яку   втішать    лестощі.   Він  знав  сильну  і нескорену Ольгу  Сергіївну,  яка і  любила  саме  так.   Ніжна  Олечка  давно  загубилася    серед  щоденної  суєти   і   твердих  поміркованих  рішень.   Сергій  давно підкорився  її  правилам,  які  навіть не  обговорювалися.  Так   було  простіше  без  зайвої   метушні.  Може,   через  те  і  знайшов   Ту,   для   якої  був   своєрідним   “поневолювачем”,   чоловіком-кумиром.  Жанна   захоплювалась   його   ніжністю  і   владністю,  даруючи  жіночу  покору.  Але  хіба   зараз  про  це розкажеш  дружині.   Встав  мовчки  пішов  до  дверей.
	- Почекай,   ти  не   хочеш  поговорити, - гукнула  спантеличена  Ольга.   Чекала  виправдання,  вибачень,  а не  мовчанки.
	- Потім  поговоримо, -   відповів  на   ходу.
	- Ні,  Сергію,   це не  кредит.  За  все   потрібно   платити   вчасно,  тоді,  коли  підійшов   час   оплати.  Сідай! -  сказала  твердо  і  Сергій  зрозумів,  що  саме  зараз,  знову  сильна  Ольга  Сергіївна,  вирішить  його  долю.  І   не  вгадав.  Ольга  розпочала  розповідати  про  ранкову  зустріч.  
-	Ось  такий  сюрприз  ти  мені  підготував, - все  ж  дорікнула. - Тепер  рішення  за  тобою. Визначайся  з  ким  будеш.  Свою  думку  я  сказала.	
-	Олю,  ти  справді  згодна  виховувати  чужу,  тобто  мою, дитину, -  зважився  підняти  очі  на  дружину  Сергій. 
-	Вона  твоя,  значить  і  моя,  Наші  діти  мають  батька,  а  маленькому  він  найпотрібніший.  А  врешті-решт,  тобі  ж  і  вирішувати.  Ольга  Сергіївна  сухо  чеканила  слова,  але,  здається,  ще  б  хвилина  і  заридала  б  на  весь  світ.  Дозволила  собі  це,  коли  за  Сергієм  зачинилися  двері.  Ридала  вголос,  схилившись  на  кухонний  стіл.  Схопилася.  Ні!.  Потрібно  взяти  себе  в  руки.  Зараз  надійде  син. А  до  остаточного  вирішення  позиції  Сергія,  паніки  не  допустити. Ольга спішно витерла сльози долонею. 
Вийшовши  із  під’їзду,  Сергій  зупинився.  « Куди  іти  з  дому?» -  запитував  себе.  Де  зараз  Жанна  не  знав,  що  народжуватиме  від  нього  дитину  і  не  здогадувався.  Був  впевнений,  що  за  їхні  зустрічі  до  нього  претензій  не  буде.  А  про  такий  сюрприз  навіть  і  не  снилося.  Призабуте  звабливе  захоплення  визначилося  неймовірним  продовженням.  Те,  що з’явиться на світ   його  ще один  син не  мав  і   гадки.  Син,   який  теж    має   право  на  його  любов   і  піклування.   Де  вони  зараз?   Де   шукати?    За   старою   адресою  Жанна  давно не  проживала. Цікавився  якось,  захотілося  провідати.  Треба  знайти,  допомогти  чим  зможе.  Йшов до зупинки,   а опинився  в  скверику.  Сів на    лавку,  знову задумався.  Вперше  самостійно задумався  над проблемою,   яка  неочікувано  звалилася на   його голову. І вперше її вирішувати самому!!!    « А  зараз,  що  робити зараз? “-  запитував   вже  вкотре  себе   Сергій.   
P.S.   	Чи  такою   ціною   визначаються    безтурботні  стосунки для задоволення?  Хто  відповість?   Хто  підкаже  вихід   із  лабіринту   який   створили   самі  люди, не  знаючи  виходу?  І  борсаються…а  син   десь  зростає.  Без  батька…

ID:  372600
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.10.2012 17:53:24
© дата внесення змiн: 05.01.2013 02:17:48
автор: Тетяна Луківська

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Олександр ПЕЧОРА
Прочитаний усіма відвідувачами (1935)
В тому числі авторами сайту (56) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Микола Холодов, 17.09.2017 - 10:32
12 Приголомшливий твір!!! give_rose flo26
 
Тетяна Луківська відповів на коментар Микола Холодов, 17.09.2017 - 11:24
Дякую, Миколо, за зустріч 16 16 16
 
Любов Іванова, 17.09.2017 - 09:47
Боже мій милий..... Яка тупикова ситуація... А ти, Танюшко, навмисне залишила свій твір ось таким... щоб у кожного був простір для роздумів... Та й нащо залишила?? Хіба ж можна залишитись байдужою тепер? Написала б любе, навіть болюче рішення... ми б його сприйняли.. А так? Але ти талановитий прозаїк і ця інтрига тільки додає цінності твоєму творові... Ой лишенько, а розв"язки так хочеться!!! frown cry apple give_rose give_rose give_rose
 
Тетяна Луківська відповів на коментар Любов Іванова, 17.09.2017 - 11:22
Мила Любонько, така рада, що ти читаєш прозу, бо вже майже не заходять на цю сторіночку. А завершення не могла написати, історія реальна і насправді рішення зависло на роки, а життя , ти ж знаєш, промашок не прощає, тому залишилася сильною тільки Ольга, інші важко йдуть...Дякуюююю give_rose
 
Любов Іванова відповів на коментар Тетяна Луківська, 17.09.2017 - 12:28
То це правдива життєва історія?? Ольга то сильна, а як їй у душі? Постраждалі - усі... і все через зраду Сергія... через ті безтурботні стосунки... frown 17
 
Тетяна Луківська відповів на коментар Любов Іванова, 17.09.2017 - 13:38
отож..., якби ж ми думали, що робимо...гарних днів, моя хороша 16 give_rose 22 22
 
Мова - 5. Картина - 5. Сюжет - 5. Реальність - ?
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Яне, що долучили свій час і думки до мого слова. Подія реальна, можливо, не зовсім достовірна, адже заради своїх реальних героїв, з етичних міркувань, довелося дещо змінити, а також внести своє бажання у завершенні подій, бо вони таки жорсткіші, хотілося більше добра у стосунках героїв. 16 16 16 22 22
 
Юхниця Євген, 04.01.2013 - 15:46
Дуже гарний твір, тільки в кінці - нереальні думки. якби їх змінити, бо це - жінки так думають, що так думають чоловіки...


Ольга, дружина і друг, яку він так образив. Як він міг так знехтувати подружнє життя, яке разом створювали і плекали. Якби все повернути назад: події і відчуття сорому та безвихідності, сьогодні помилки не було б


- вони фальшиві у творі, може - подумаєте, як цей текст змінтити, як захочете? 39
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна, Євгене, за коментар і зауваження. Справді я, мабуть, по- жіночому завершила твір, хотілося , щоб задумалися , хто зраджує, нехтує сім*єю. Це реальна історія і в неї є реальне завершення, не властиве моралі. Не хотілося такого озвучувати. А от Ваша чоловіча думка бажана, напишіть , як же чоловіки-чемодани вирішують такі проблеми, ваше бачення. Велике жіноче прохання. 22 22 16
 
Ваша правда. У мого сусіда чомусь призвісько" ЧЕМОДАН" biggrin give_rose friends
 
12 Я знаю таких чоловіків, які живуть на дві сіМ'ї. Одні дружини знають про існування, інші, ні. Не знаю чи то слабкі чоловікм, чи сильні жінки. Але брехні, я б не стерпіла, а от зраду...якщо вона не продовжується, простила б... Але в брехні ми не повинні жити...Хтось повинен піти чи розкаятись і залишитись...
Чемодан-валіза. Молодець Таню! 16 friends
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
12Дякую, що так перейнялася 43 16 22 22 Наталю, він все ж чемодан, для валізи багато честі, насправді
 
АРИНА ЛУГОВСКАЯ, 27.10.2012 - 13:05
12 Ох и сюжеты у тебя...мороз по коже.
22 22
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Арино, щойно забрела до слова, і зустрілася з тобою, рада 43 22 22 flo06
 
 
Вразлива, 27.10.2012 - 12:17
В житті як на довгій ниві. Випробування зрадою,а чи мудрим підходом до складної ситуації? 12 give_rose
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна Вам, що зайшли 43 flo18
 
Коли кажуть, що за своє щастя треба боротися, майже завжди мають на увазі, щоб втримати біля себе чоловіка. А чи варто? Чи з таким захопленням, як і раніше, буде дивитися на свого, нехай навіть коханого, зраджені жінка та їх діти? Моя думка - набратися сили і дати йому право вибору.Що ж це за чоловік, якого дві жінки намагаються перетягти на свій бік. Ситуація, на жаль, класична, та в моїх очах такі чоловіки падають ниць. Одним словом - не орел... А оповідання, Тетянко, дуже сподобалося. 23 23 23
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Галино,що долучилася до обговорення. Кажеш, не орел, мабуть, більше на чемодан схожий, якого можна віддати, передати в інші руки. Та й в реальності, саме жінки взяли опіку над дитиною, класично для таких чоловіків. До зустрічі 16 22 22 43 flo06
 
Прочитала на одному подиху. Від реальності аж серце щемить. Давати поради справа не вдячна. Як там у Ліни Костенко "Чужа душа, то кажуть темний ліс, а я скажу не кожна, ой не кожна. Чужа душа, то повне море сліз, плювати в неї гріх тяжкий, не можна". Раніше не судила, бо вважала, що замала для цього, а чим більше пізнаю життя, тим більше переконана "Не можна!". Надто багато обставин впливають на вчинки людини.
Все досить, а то мене понесло...
Гарний твір give_rose
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дуже рада, що відкриваємось , щиро шукаємо пояснень, виходу. Та вічний пошук суті у серці людському і пояснити таке дуже важко, а чи й треба. Бо інколи правильне зовсім не таке, Рада візиту і Вашій щирості, Олено 22 22 16 43 flo06
 
Lana P., 23.10.2012 - 18:46
складна,життєва історія...
тут небезпечно давати поради, бо самі найкращі рішення приймаються, коли покладеш руку на серце і слухаєш, що воно тобі підказує, а не інші люди баламутять,які радять у своїх же межах...
Кохання там, де
-пристрасть(притягує людей магнітами..без пояснень)
-емоції окрилюють
-і багато інших важливих факторів...

так просто нічого в житті не буває,навіть зрада появляється там, де вже є тріщина між коханими...чомусь одружені часто думають, що шлюб це-вузлик назавжди, як тягар...а насправді, потрібно підсвідомо ще мати у думці те, як не втратити кохану людину,і тоді по-іншому будуть стелитися відносини між подружжям...
і це лише їм приймати рішення...
Найгірше це-байдужість...
Ваша чудова праця не залишила мене байдужою. Вибачте за багатослівний мій коментар(не втрималася).
-Дякую!
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лано,Я дуже вдячна тобі за розмову, відверту і щиру. Дійсно, все потрібно берегти і виборювати, і ми завинили не раз у своїх проблемах, я підтримую твою думку, рада зустрічі 22 22 43 flo06
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я рада, Насте, що ти взяла слово у полеміці. Рада Рада твоїй думці, бо в житті буває по-різному. В реальному, ця історія має завершення та я залишила завершити її нам. І виявилося, що думок безліч, а у житті так банально, як завжди, дякую за розмову і зустріч 22 22 16 flo18
 
12 Життєва, душевна історія. 16 give_rose
 
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Життєва, Валюшо, і завершення історії є. Просто, хотілося, щоб ми її дописали своїми роздумами. 43 16 22 22
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
x
Нові твори
Ти-2 - 3
Обрати твори за період: