Тиша...як же вона заставляє задуматись...про життя...про любов...про все, що тільки можна подумати на самоті, як завжди відкрита сторінка вконтакті і безглузді статуси про зраду і про щасливе кохання якого так мало...чекаю і сама не знаю навіщо??..Який сенс чекати...страждати...думати...плакати...картати себе незакінченими розмовами в яких було ще так багато емоцій і почуттів, але зараз чомусь він мовчить, не дзвонить і я уже залишила декілька повідомлень на його телефоні..(
Почуваюсь по-дитячому зрадженою, наївною...це дивне відчуття не дає мені спокою, хочеться заплакати і забути про тебе НАЗАВЖДИ...!
