Розчаровані не плачуть.
Ота сльза чомусь сама тече.
І не за те, що хтось там не віддячив,
І не за те, що біль з вередини пече.
І не за те, що виграв інший,
І не за те, що були помилки,
Бо перемога ж є не вічна,
Байдужість - вічна, навпаки.
Якщо не вічна, то, мабуть, жахлива,
Така, що роздирає на шматки,
Така, що вже не прагнеш дива,
А прагнеш ще зробити помилки.
І байдуже вже стільки буде,
І хто заплатить за це все.
Таке життя, такі вже люди,
Яких усіх по течії несе.
А є такі. що весла мають,
А є такі. що проти течії пливуть...
Життя їх вб'є, а люди доконають,
І ті мовчазно лиш на дно підуть.
Бо розчаровані не плачуть.
Страшніше цього і нема.
робити все намарно - ось що значить,
А потім втратити весь сенс життя...