Частина 6. «Тільки не грайся»
- Моментами здається, що я ще досі маленька дитина, котра перекрикує все навколо…
І вона навіть не підозрює, що комусь це справді не є «солодощами», а самій дитині, звісно ж хороше. В подібних випадках, абсолютно не грає ролі, що вона (дитина) «перепльовує» черговий рекорд по децибелах…
- У попередніх рядках я відображаю тебе, я згадую тебе. Я вкотре розумію, що ти стала мені дуже близькою. Проте, я зовсім не можу зрозуміти тебе в інших «профілях» життя. Знаєш, мабуть це схоже на ті моменти, коли дорослі запевняють, що вони розуміють дітей, а, насправді, лякаються і не знають, що робити з ними далі…
- Я вкотре згадую твою дитячу посмішку. Нагадує купівлю ляльки маленькій безгрішній дівчинці. Це порівняння є парадоксальним, але доволі влучним: твоя посмішка – щира, вона своя, така як в тої чотирьохрічної дівчинки, котрій дарують новокуплену у дитячому магазині ляльку…
- Але ж ти знаєш з дітьми я буваю моментами серйозний. Спочатку в думках, потім наяву лагідно кажу «Не грайся». Давай порівняємо це з іншою покупкою – дитячим фортепіано: коли батьки дитини дуже хочуть спати, а маленька дитинка насолоджується власною грою, принаймі, вона так думає…»
- З іншого боку, розумію, що ти вже прочитала чимало книг. Спонтанними миттями я буваю з тобою теж серйозний. Тут порівняємо з «улюбленицею» дитячого смаку – жувальною гумкою: «дитяча гра – це і є жувальна гумка, яка до певного часу є приємною і тобі це подобається, а пізніше якось щось не те…
- Просто не потрібно гратися. Так, я себе обмежую кордонами гетто і не знаю що далі з цим робити. Порівняння є влучним, але всередині блідим: я зараз не у Варшаві, я не є євреєм, і зараз не Друга Світова…»
- Але якщо казати попередню думку по-дитячому спробую так, порівнюючи ситуацію з моєю похресницею. Один день вона бушує: скакає, лазить по мені, б’є не рідко, мучить моє волосся. В інший день все по-іншому: вона сама у 2 рочки хоче мені винести їсти з холодильника, сама запрошує мене випити з нею чаю і це виходить незабутньо. Звісно мені подобаються обидва ці дні. Проте другий звісно ж приємніший. Але й без першого все було б не так різнобарвно…»
- Які метафори та порівняння тут не були, та суть не міняється: « Ангелику мій, не грайся, просто краще мене цінуй і цілуй , оберігай, віддавайся мені та й мене нікому не віддавай. Та самий кращий варіант – просто люби мене…»
написано з почуттям, емоційно, щиро...після таких слів хочеться обняти близьку людину, в цій історії стільки щирості і ніжності, вона заворожує своїм теплом...дуже гарно
Антон Геч відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую) правда, людина котрій написанр не читала) тому і не обійаю її)
