Люди так часто ідуть
І не повертаються,
Спочатку в душу вриваються,
А потім ховаються.
Спочатку полюблять,
Словами приголублять,
А потім тікають
Й безслідно зникають.
Слова рани залишають,
Спогади ж не тікають,
Душу стискають,
Серце картають.
Проте не судилось
І щастя все змилось,
Й те, що дарувало мені тепло,
Все загубилось, все замело.
Кожній людини доводилось втрачати дорогих людей. Це могли бути друзі, кохані люди, родичі, батьки. Іноді вас розлучає смерть, а іноді, навіть саме життя. Коли ця людина йде від вас, через певні обставини чи по власному бажанні, здається, що разом з собою вона забирає часточку вас. Весь світ перевертається з ніг на голову, а людина іде, віддаляється, і навіть не помічає величезну діру у вашому серці. У відповідь на ваші благання залишитись вона залишає у вашій душі невичерпну, глибоку порожнечу, яку часто намагаємось заповнити іншими людьми. Але це майже ніколи не спрацьовує. І вам потрібно просто відпустити цю людину, незважаючи на біль, бо тільки тоді ви відчуєте полегшення і свободу.
