Іринці Холоднюк присвячено
Ми були разом. Хай лише у ві́ршах,
В моїх думках, щоденниках і снах.
Не так погано. Може бути й гірше.
Пройшли роки. А ти в моїх словах...
Ще досі ти. Ще досі твоя постать.
І твоя кучерява голова.
І скільки не казала собі "досить!".
Я ще сумую - бо любов жива.
Нічого. Ти десь поряд. Десь у місті.
А, може, ми побачимось колись?
Коли це буде? Як пожовкле листя
Нам затанцює вальсом падоли́ст?
А, може, навесні, у дивнім цвіті,
Коли природа ніжність нам віщує?
А раптом ти мені принесеш квіти?
А раптом ти все те, що я відчуєш?..
Та ні, не буде. Більше ми не разом.
І, власне, ще й ніколи ми не бу́ли.
Ти зрадив зда́лека. Живе моя образа.
Та почуття от... знову не минули.
не зрозумів, це присвячено дівчині (Іринці Холоднюк), чи хлопцю ("ти зрадив здалека")
Хвостатий Їжак відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
кх, чесно кажучи, я замислювалася над тим, що це буде звучати безглуздо, але менше з тим ) маю можливість пояснити - вірш прсвячено подрузі,а адресовано коханому ліричної героїні) та, яка пізнала нещасливе кохання
