В.Т.
Це дивне щось. На жаль, це не любов.
Не хочу я образити нікого,
Сама лише пролила твою кров,
Та й в мене очі, зрештою, вологі.
Я ж не хотіла - так з тобою добре!
Твоя усм́ішка, очі і характер...
А все ж, підступна я, неначе кобра,
І проти мене свідчать твої факти.
Пробач, прошу, я в тому дійсно винна,
Бо серце й розум різне обирають.
Ти з́авжди поряд - майже щогодини,
А як тобі сказати - я не знаю.
Я відчувала, зразу відчувала,
Що варто раз вершину підкорити,
Й іскра в очах чомусь таки пропала,
Мізерними здал́ися габарити.
І сил не вистачить тобі посповідатись,
А, може, ти те саме відчуваєш?
Я ж не схопила просто щоб погратись,
Але межа між нами наростає...