Залишив орач коней на травах,
спутаних і стомлених по дню.
В довгих гривах вітерець зі ставу
прохолоду переплів свою.
Скільки літ в роботі пролетіло?
Стерли в парі шлеями боки,
хомути від поту почорніли...
Бігли так, як шарпали віжки.
І, поклавши голову на шію,
подруга гривастого коня
чи дрімала, чи блукала в мріях
по минулих безтурботних днях.
Нч була їм неповтороно мила,
співчутливо темний ліс мовчав.
І тремтяча іскра заіскрилась
у розумних і німих очах.
