знов сонце встає
і мені також треба вставати
до тебе далеко
далеко що не доплисти
вставати і грати
і гризти обвуглені ґрати
і ніби до сонця
тягнутись вперед до мети
*
твій замок – міраж
у променях сонця зоріє
немов «отче наш»
пригадую твоє ім’я
безкрила душа
дурна, невмируща надія
і я не піду
бо, може, ти доля моя.
*
знов місяць веде
в язичницьке царство небесне
в танцюючий час
проміння своє вогняне
забувши ім’я
без цілі я знову воскресну
я – тут. я – твоя.
убий, якщо можеш, мене.
