Старенький львівський дім просяк у авангарді,
у ньому світло поміж затишку вікон.
І дерев’яні двері у мансарді,
мене проводять через Рубікон.
Тут все моє,я тут із себе скидаю кольчугу,
що через неї тріскають на плечах пухирці,
високі стелі знижують напругу,
і фотографії на стінах – сторожі-жерці.
Вони мені розказують про тебе,
руйнують мною складені на «НАС»табу.
Та я вже не цікавлюся тобою,
я з того віку виросла і давно тебе не люблю.
Я в тапках чужих виглядаю з балкону
і ношу під серцем фото чиюсь,
а там у кутку дотепер стоїть дідівська ікона,
бо досі за тебе молюсь