Дозволь хоча б раз мені залишитись
В прекрасному сяйві твоїх очей.
Тремтячою рукою торкнутись
Хоча б улюблених твоїх речей…
Дивись – вона вже зникла,
А я усе ще біля тебе,
Один твій погляд гордовитий -
Нічого більш мені треба.
Так, я кохаю знову, а може все ще,
Нещадний дощ, відкрий мені всю правду!..
Невже я тебе не побачу більше?
Я знаю, ти будеш далеко, але я все ж прийду.
Прийду примарою до твого двору,
І безнадійно буду там чекати…
Як не зламати в серці віру?
І вмовити дощ замість себе ридати?
Залишся ще на мить, і обійми мене так ніжно…
Ти знаєш, серце тебе не пускає
Чи чуєш ти як б’ється відчайдушно?
Ще одна мить, і ти підеш; нас відстань роз'єднає.
Моє кохання більш не згасне,
Відчуй симфонію самотньої душі…
І ненаситний сум охопить всю мене,
Допоки не розвієш жах нічної тиші.
