А я тобі щодня листи писала,
Все вишивала бісером папір...
Та місця на листках було замало,
Щоби вмістить звучання тисяч лір...
І відкладала у шухлядку думку,
Приносячи у жертву сірникам
Всі римування, ніби злу чаклунку,
На радість гострокігтевим кішкАм...
Та знов шкребли, терзали мою душу,
Знов брала ручку на догоду їм...
Писала... Відчувала... Знала- мушу
Надію дати роздумам своїм...
Та знову суд священних інквізицій...
Палкий вогонь зціловує листи...
І плач надії- зраненої птиці...
І знак питання там, де я + ти...
Вогонь пече, вогонь завжди гарячий,
Бо в ньому жар думок -безтлінний сум...
Та ж він, де? Отой ревблаганно незрячий?
(а, може, муж чужий чи рідний кум?)
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
піду, спитаю я у героїні чому страждає в полум'ї листів?..
Дякую за експромт!
А ти йому щодня листи писала,
Щодня в поштову скриньку він глядів.
В ній порожнеча холодом пищала,
Подолана жорстокістю вогнів.
Він знав – ти пишеш... Відчував душею!
Немов між хмар читав твої думки.
Питаннями засаджував алею,
Щоб відповіді там могли зрости.
Ті почуття, що стукали у серці,
До інквізицій змушували йти –
В богів вогню купити індульгенцій
За «гріх» прощенний «разом він + ти»…
сильно, чуттєво, зворушено, Любцю!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00