Темніє небо... Вітер виє.
Гне дерева до землі. Зриває
лисття і гілки ламає – холодний
і лютий вітер пощади не знає.
Чорні хмари небо вкрили - собою
сонце заступили. В небі чорне
вороння каркає, літає і чорними
очима на землю споглядає. І тут як
вдарить грім, аж вікна затряслися
і блискавки вогняними спалахами
по небу понеслися. І як дощ лийне із
неба, як з відра відразу, змивати
буде все зло і заразу. Небо градом
як сипне... Все перебило. Люди в Бога
прощення просились – слізно молились.
А дощ ішов, і грім гучніше котився по небі.
А блискавка у небі кольорами
грала – страх наводила і людей
лякала. Реве вітер і кричить –
незмовкає ні на мить. Скриплять
старі дерева і гнуться до землі.
Вітер як скаженний пл вулицях
літає – б’ється об вікна і стріхи
зриває. Стихає небо... Гаснуть
блискавки і грім німіє. Стиха
скаженний вітер. Стоїть німе
в воді село. Так тихо... Пройшла
гроза страшенна, що била і ламала.
Закінчилась та злива, що усе змивала.
Хмари чорні розійшлись і сонце засіяло.
Все стихло. Село у воді стояло. Люди
мовчки повиходили і голови схилили,
лиш мовчки, пошепки, тихо Бога молили...
