Така потрiбна звiдусiль ця тиша,
Легка, як вiтер та принишкла,
Така гучна i безвiдмовна тиша.
Чому зараз ти кудись зникла?
Ти лякаэш, коли на самотi,
Хочеться чути голоса дзвiнкi,
Тому люди придумали пiснi.
Шкода, вiд них думки сумнi.
Хто знаэ, як вона звучить.
Може це коли душа мовчить?
Чи коли й листя не тремтить?
Нiхто не зна, як вона звучить!
Велика втiха справжня тиша!
Вона за всi пiснi важливiша.
Э мить, коли за все милiша,
Вiд усiх звукiв вона давнiша.
Бувають люди яких вона лякаэ,
Бо впевненостi в собi не маэ,
Чи серце холод тишi огортаэ,
Кожен страх, якийсь, свiй маэ!
Коли велика тиша народилася,
Тодi ще Земля не створилася!
Вона всiма усюдами покотилася,
Та з першим звуком розбилася!