Мені тебе не шкода, я терпляче
Дивлюсь, як з піснею заходиш у трамвай.
А ззаду хлопчик дуже-дуже плаче,
А ти йому : « Не ревай, а співай!»
Висмикуєш розірвану кофтинку,
За руки шарпаєш, даючи відкоша,
А грошей просиш : «Люди, на дитинку»--
Болить моя знівечена душа.
А те дитятко плаче,не втихає.
Замурзане, нещасне, як щеня.
А потім знову це його чекає
І завтра, і сьогодні, і щодня…
Хтось відвертається, бо бачити не хоче,
Хтось гривню-другу тягне з гаманця.
А я дивлюсь в сумні дитячі очі,
Що світяться із чорного лиця.
Грошей не дам. Лише м’якеньку булку
Витягую із сумки , і банан.
«З’їси, маленький, хоч оце в провулку»
Й замотую швиденько в целофан.
Брудною ручкою схопив ту булку жадно,
Серед трамвая сів на чемодан.
І швидко так, і якось безпорадно
Із шкіркою гризе отой банан!!!
Залили сльози. Відібрало мову
По материнськім серці—полином.
А я своєму сину колискову
Завжди співаю ніжно перед сном!
А я ж свого синочка обіймаю,
За день цілую сто мільйонів раз.
Який же світ жорстокий! Я не знаю…
Банан зі шкіркою—нещастя без прикрас!
І я виходжу, хоч іще зупинка
Далеко-предалеко не моя.
Благаю Господа: «Помилуй цю дитинку» ,
Хоча й не знаю,як його ім'я.
У серці материнському без тями:
«У мене ж син такий же, як і цей!
Помилуй, Боже,від такої мами,
І захисти безвинних цих дітей!»
не можна таке читати без слів , як і бачити..., в мене був випадок, коли на Хрещатику, серед натовпу, хлопчика залишила мати, а сама загубилася серед лотків з прикрасами, коли хлопчик плачучи гукав маму, а вона навіть не чула, я вже готова була його забрати з собою, але на щастя мама з"явилася через пів-години, і як ні в чому не бувало...а дитячий біль при цьому і відчуття того, що тебе покинули мав місце...і можливо залишив свій відбиток... Гарна тема!
Натік відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А у нас у Віницьких трамваях і тролейбусах--зустрінеш чи не щодня,розривається моє материнське серце
, як і бачити..., в мене був випадок, коли на Хрещатику, серед натовпу, хлопчика залишила мати, а сама загубилася серед лотків з прикрасами, коли хлопчик плачучи гукав маму, а вона навіть не чула, я вже готова була його забрати з собою, але на щастя мама з"явилася через пів-години, і як ні в чому не бувало...а дитячий біль при цьому і відчуття того, що тебе покинули мав місце...і можливо залишив свій відбиток... Гарна тема! 
