- Що сталось з тобою?
- Нічого, я дальше живу в самоті,
Вряди-годи пишу вірші,
Та все ж частіше прозу.
А ти ? Все вирішуєш,
Що у когось в душі?
Не жалкуєш, що розмовляти
Ми можем лише уві сні?
А в хвилину одкровення в собі
Не піднімається хвиля провини,
Що далекими стали ми?
А Діоген шукав людину
З ліхтарем серед дня,
А ми тримали її за руку,
І ось так легко губиться вона.
Та я нічого, по світу іду,
Відчайдушно б’юся з млинами,
Прощаю, плачу й люблю,
Я вже нічого не чекаю,
Я вже тієї Людини не знайду.
