Колись давно, в спільній компанії,
Помітивши її струнку фігуру…
Вона переросла для мене в манію,
В глибоку кризу, у гірку зажуру…
Містом тинявся, плутались обличчя –
Кожна зустрічна, то вона…ні, не вона.
Різко озирнусь, але ніхто не кличе…
Я бачив на яву її і в снах.
Одного дня мене біда спіткала,
А може щастя? Спробуй розберись –
Я подругу зустрів, і та підказала
Ім’я та номер. Я, підсвідомо, оженивсь!
Надвечір зважився, хочу спілкування,
Та, голос – зрадник й боягуз, тремтить,
Альтернатива – тексту написання:
«Душа моя, в Вас закохавсь!»- відправив в мить.
Сценарії писав уже в думках,
Щось на зразок: «О, любий друже,
І я Вас пам’ятаю! Ви, мов той птах,
Летіть скоріш до мене, Вас чекаю дуже!!!»
Рингтон знайомий – СМС від неї…
Руки тремтять і телефона ледь тримаю…
Невже, я досягнув мети своєї?
Невже, про що я мріяв, те і маю?
«Нужбо, мікросхема у пластмасі!!!»-
Тицяю пальцем клавіш поміж…
Читаю, обличчя корчиться в гримасі:
«Лол, пздц, ти, тіпа, гоніш!»
Гарний вірш
