Робиш так, що схожу з розуму
Цілуєш ніжно, торкаєш пальцями
Це наша особиста проза
І я не витримаю знущань дистанціями
Розлуками, відсутністю тебе
Такого сильного, такого рідного
А бісові кілометри так і хочуть щоб було боляче
Хочуть пекельних страждань, однорідних
Але байдуже
Байдуже все, я вірю в нас
Я знаю, що за цифрою 400 є ти
І ти завжди поряд
Ти тут, я відчуваю
Знаєш, я страшенно тебе кохаю.
До безтями. До втрати свідомості і пульсу.
І ми переможемо. Запевняю.
Мені також знайоме це відчуття...зустрічі на відстані...постійні телефонні розмови...як же не просто, але серце рветься і не уявляє життя без цієї такої рідної серцю людини)))
КетрінКетрін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарний вірш.
