Час гасив роками нашу пристрасть,
невидимі нитки між переплутаних доріг.
Таких чужих і таких своїх.
Час обдирав до нитки і одягу не беріг.
Одбирав паспорти , стирав щасливі місця.
Вимикав мелодію танго, жадав кровистого м’ясця.
Наплював на фото – єдиний в рамці оберіг,
яке ти так любив і так беріг.
А потім час пішов і настали холодні дні.
Ми розійшлись по різні сторони,
а барикади все ж одні.
Тепер у тебе власне кредо, а наді мною ворони
і проливні дощі.
Пам'ять моя завжди зі мною,
тому приходь на щі.
Розкажеш як ти, і хто тепер з тобою.
Приходь у мене є схований прихисток,
щоб тебе від невдач заховати.
І корзина з печеням,турка із кавою і чистий листок,
щоб було чим тебе частувати.
Почати все заново,
знову все пережити і все відчувати,
пристрасно відчувати.
