Про наші зв’язки ніхто не знав.
Ні журнал, ні жовтий лист.
Лиш друг в собі друга по суті крав,
тривожачи вітер і дощ,
нас супроводжував свист.
Не знали про це друзі.
Навіть найкращі.
Хоч у них на це діло і зуб є, і хист.
Стосунки на грані,неначе з вогнем на червоній смузі.
Далі велось як по класичному сценарію,
я - твоя опера, ти - мій артист.
Ми собі якось так тихо кохали,
переплутали долі чужих намист.
Про затягнуті вузли, здогадувались,
десь підсвідомо знали.
І про чужий біль від чужих ран.
І про те що кохання – садист,
вбиваючий дружбу,малюючи сотні оман.
Лишаючи після себе,пелюстки на стінках ванн.
(c)Mepi Benovski