Осина ,осина ,
Чому гілля твої ,як плакуча дитина ?
Чому жовтіючі сльози ,
Лилися під осінні грози ?
Чому сміялась ти з росою,
Тепер печалишся з багряною листвою ?
А як не любо дивишся на небо ,
Чи воно сварило тебе ?
Чи гралося з тобою ,
Може намочило вологою рукою ?
Та ні !Напевне це все осінні дощі .
Вони по землі ходили ,
Краплями тяжкими серце твоє ранили !
А може це була безжалісна гроза ?
Летіла ,викрикувала і кров пила .
Вкривала сумну крону ,
Яскраві листя одягала ,як царівні корону .
Пісні тяжкі наспівувала біля вуха,
Не прилетить тепер і літня муха .
Метелики барвисті ,
Не будуть більш ,як цяточки краплисті .
І майський жук ,
Не потрапить до людських безжалісних рук .
Осина ,осина ,
Ти така ніжна дитина !
І знову плачеш від дощу ,
Я тобі килим під ноги підмощу .
Не дам витрачати сльози ,
Хай геть ідуть люті морози .
Ми разом полинемо до танцю .
Осина ,осина ,ти щира ,
І вже зовсім не дитина .
Коли весела нагадуєш мені моя мамцю ,
Піклуєшся про землицю ,
Обіймаєш зиму –бабусю білолицю .
Вона тобі дарує зимове вбрання ,
А ти шепочеш ій на вухо ,
Що вітер тобі в очі дмуха .
Осина ,осина ,
Прийшла пора спання !
Весною ясною ,знову одягнеш своє раннє,дитяче вбрання !
