Це було в Монастирі. Одразу після Богослужіння 8-меро людей й у тому числі я, вишикувались в ряд до
сповіді. Я був шостим в ці шерензі. Ну ось і підійшов священник. Й покликав першу жінку до сповідальні.
Всі інші слухали Хрестидиякона що правив Службу Божу за померлих. Жінка довгенько щось розповідала
Отцеві, радилась про щось із ним, якщоби засікти можливо і годинник показав хвилин з 15-цять. А вже
друга й третя змогли в оцих 15-цять двоє вкластись. Та ніхто нікого на осуд не брав, а чекав лиш своєї
черги. В церкві раптом стало тихо. Люди молились та виходили. Лишились тільки ми, та сестриці з
браттями. А до Святої Сповіді приступала вже трошки старша жінка з милицею, кульгаючи на болючу ногу
стала сповідатись. Коли відправа ще йшла то шепоту нечутно було. Це й ж не дивно. А от зараз до вух
долинали деякі слова, які жінка гріхи розповідала. Ще коли був маленьким і Сповідь взагалі не міг
розуміти то бабуся казала: - Онучку, в Церкві є таке місце. Де ти, через священника розкаюєшся
перед Богом та виказуєш всі гріши! Це називаєтся Сповіддю! І все що лунало з твоїх уст
Отцю, повинно залишитись між вами! Ця сповідь особиста! І підслуховусати чи виказувати комусь її не
можна! Якось одразу і промиготіли ці бабусині слова у голові. Я стоячи в черзі старався відволіктись,
відходити на зад, одним словом робити те щоб ані слова не почути... Ця жінка вже по сповіданні
йшла молитись, і до Отця пішла молоденька жінка що була переді мною, ну ось! Вже і зараз мій час буде!
Думав я. Ця жінка сповідалась так тихенько, що навіть й якби хтось хотів підслухати, це би не вдалось.
Отець пояснював як непотрібно чинити в тих чи інших ситуаціях. я не хотів чути те чого неможна,
він ж її пояснює особисто, та всеж почув фразу яка неначе вкорінилась в голові моїй: - Послухайте,
ви за свої власні гроші, самі собі псуєте життя! Це маразм! В сигаретах зараз тютюну немає! Там лиш
одна є хімія і все...! - Я просто не вірю що ви не сильні! Отець продовжував повідомляти про наслідки
та я якось аж зніяковів... Який же він правий, от заробимо тих пару гривень, тай купуємо собі хвороби...
Хіба ж ми справді є слабкими? Хіба сигарета краще?! Ніж - морозиво, чи ще якісь солодощі?
Хіба алкоголь краще?! Ніж - сік домашній яблучний чи з груш! Хіба наркотики краще? - Ніж життя без
сніду!... Хіба нецензурна лексика наближає до Бога? Ні!... Вона лиш тішить Злого духа!...
Ми сильні! Задумаймось! Якщо відкинемо ці погані звички наблизимось до Церкви! Й промовимо молитву,
Господь це шлях до Раю! Із господом життя є вічне! А з Злим це пропасть! Станьмо друзі військом
Архангела Михаїла!
Слава Ісусу Христу! 14 грудня 2013 року...
Навіки Богу слава!
Дуже гарний ви урок отримали, Господь завжди через людей діє, те що нам потрібно почути, навіть тихо сказане, ми почуємо, а ось чи виканаємо, то вже потрібно сили мати, то ж дай Боже нам сил.
Ель Демір відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нехай Господь вас благословить! Вдячний за ці рядки!