У росах світанково-веселкових
барвистих і ранкових снах,
сліталися в обійми пречудові
й горнулися до неї як дитя.
Солодкий сміх,легенький дотик вітру
не кликав-вабив здалека,
всі ангели цього земного світу
раділи що вона така тривка.
Ламала душу в неї порожнеча,
впивалась болем як пянким вином
тягнулася до неї як малеча,
а потім засинала під вікном.
Та залишаючись в життєвому полоні,
вона не плакала-лише мовчала
і біль терпку тримаючи в долоні,
в життя із поcмішкою мчала!
