Кров!..
Море крові…
Пісок…
Я і ти.
Якщо я не вистрелю першим,
то вистрелять в спину вони…
Де правда?
Де совість?
Де честь?!
Хтось губить товариша,
ворога б’є…
Хто ж ворог мені?
...Тут Сонце сміється,
і Місяць
і зорі,
і мрія –
ажень до небес!
Коран хтось читає,
на Біблії молиться хтось…
А звідкись лунає:
– Гранати до бою!
– Гей, танки, вперед!
…Ковток би води!
А всюди пісок…
Ще треба пройти,
хоча би на крок…
…Десь квіти цвітуть,
а тут –
тільки кров…
Що я загубив,
і що я знайшов?
І друга не шкода,
і ворога жаль.
Розтринькане небо
і Сонце у дріб:
карайте, картайте –
я думку зберіг!
Над Місяцем в небі
золочений хрест…
Де правда?
Де совість?
Де честь?!
А сонце у кронах…
І дині, шашлик…
Хтось вчора, я нині…
А очі
були в неї сині…
“Вогонь!” і “Вогонь!”
Болить голова!
Я хочу до школи…
Вечірня зоря,
здається, вмирає…
А може,
це знову весна?
Вернутись б до Львова,
говорять, там сніг…
І знову граната
уже біля ніг…
Ще мить, ще секунда…
Хто винен?
І знову – труна!
Один я.
І ти там – одна!
Там спокій,
а тут:
пісок,.. море крові,..
війна!..
Створено: 1988 рік
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. - 100 с.
С. 74 - 76
Та за здоров'я живих варто й випити! За здоров'я живих! 
