Читаю Шевченка,
о дивна дивина.
Москаль такий ж пихатий,
ніяких змін нема.
Усе та сама пиха,
о дивна дивина.
Московщина змінилась,
та стала більш страшна.
Цар так само зазіхає,
о дивна дивина.
Мусимо боротись знову,
спокою нема.
І що ще гірше,
о дивна дивина,
Завоювати нахваляється
п’янь з самого дна.
Схаменіться росіяни,
ми всі з вами руси,
українці споконвік,
з нами й білоруси.
Станьте ж ви людьми,
станьте опліч з нами,
станьте як брати,
не будьте ворогами.
Між братами сильний є,
інакше не буває.
Але ж рабом брат не стає,
що меншу силу має.
Що ж вже ви такі тупі,
може ви не руси,
може зайди ви якісь,
затесались в руси.
Схаменіться, я прошу,
будь до дружби воля,
не розлучною була б
в нас із вами доля.
Доки «москалі»
будуть в вас ричати,
в світі будете одні
міць свою втрачати.
Затягніть свій ремінець,
станьте в ряд слов’янський,
і забудьте, на кінець,
гонор свій москальський.