Це міг бути куплет якоїсь пісні,
Або написана молитва для дітей...
І я не сплю, хоча вже досить пізно
В зеленім чаї ще одна з ночей.
Я повертаюсь подумки в минуле:
Кросівки, кіндери, кудряві пасма...
Я пам"ятаю все, я не забула
Трьохрічна дівчинка - така колись прекрасна.
Терпнуть ноги і мокріють очі.
Я не плачу - це тече вода,
Це не жила у мене кровоточить
- То є невипитий бокал вина.
Витрачаю я енергію і силу,
Вкладаючи сеснсовність у слова.
Вражання складається що мене вбили.
А я родилась, помирала й знов жива.
Темний силует якогось краєвиду
Нахабно зазирає у вікно,
я не хотіла й не просила, дощ полити
Захляпане гріхами моє скло...
Бездарна я, і це вбиває сутність.
Для кого і для чого я пишу???
Це не натхнення, не бажання і не муза...
Бо я у вузол мозок свій в"яжу!
14. 12. 2013
Ви пишете…я зараз читаю… А може навпаки потрохи розмотуєтесь, тільки не наробіть ще більших вузлів.
«А я родилась, помирала й знов жива.» Ось бачите, Ви знайшли свій рецепт Вічного Життя, а кажете бездарна.
ЕТ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00