Непрошений гість знову в чужому домі,
Фіміам зразу стискає горло.
Як було в Гоморі й Содомі?
А тепер ти ідеш так гордо?
Минаєш ікони з мучениками і святими,
Бачиш кі́лька разів сво́є обличчя.
Кумедно: ці люди вважають тебе оти́ми,
Хто во ім’я Отця зрікся людського величчя,
Хто одягнув німб і славу страждальця
Та прийшов в світ під знаме́ном болю,
Хто насправді не ва́ртий і пальця
У порівнянні з великим тобою.
Ти хочеш розмови, уперше за сотні ро́ків.
Бачиш отця у червоній рясі.
Робиш на зустріч йому кілька кроків.
Це якесь дежавю, зсув у часі.
-- Святий отче, прийміть мо́ю сповідь.
Я розпові́м усю правду щиро.
Уперше не бу́де лукавства в моє́му слові,
У слові проклятого миром.
Навіщо я скуповую душі
Усяких п’яни́ць й нечестивих,
Тих, що до світу байдужі,
Людей, яким світ не милий?
Чому я такий бездушний?
Мені вибили дух ногою.
Боже, іноді сниться кущ твій,
А я до нього говорю.
Святий Отче, я просто шукаю сво́є,
Те, що мені належить.
Мені не потрібно ні слави, ні бою.
У герці із Богом програ́є нежить.
Я запаковую душі у сірникові коробки.
Контракти, підписані кров’ю, ховаю.
Коли від людей лиша́ються лиш надгробки,
Відпускаю тих, що дійшли до краю.
Душі метушаться і селяться у папері,
Щоби постали для людства книги.
Або ж у сангіні, охрі й темпері –
Малюють Мадонну чи архистратига.
У Бога всього дві книги –
За душі Іуди і нещасної Єви.
Такі-то, отче, інтриги…
І хто тут іще нечестивий?
Я приміря́в різні ролі і маски.
Мої портрети висять у твоєму храмі.
Але не бачив ніколи любові і ласки,
Скільки б не бу́ло зломів і шрамів.
Я грав на гітарі, бандурі і кобзі,
«ніби сам чорт» -- казали.
Я ходив у рясі, латах і тозі.
Проминав пустелі, бали, вокзали.
Я лелію цей світ, пане отче.
Хоч і бездушний, шукаю душу.
Не знаю, що він від мене хоче,
Не знаю, чи знати мушу.
Продай мені сво́ю, отче.
Просто назви ціну, милий.
Ще одна спроба, конче,
Щоб не знайти могили.
-- Казала матінка: нині не йди на службу, --
Усміхається пастор в губи.
Мені іноді також буває тужно,
Як подумаю, що ніхто не любить.
Я би продав душу за золото,
Тільки воно зітре́ться,
В пекельному жарі коване,
Це не дорожче серця.
Я би прода́в за славу.
Тільки слава буває вічна.
Але не людина, що піде до ставу
Або втопиться у глибокій річці.
Я би продав за кохання,
Тільки цього ти і сам не маєш.
Тож моя тобі порада остання:
Просто скажи: «Боже, каюсь».
ID:
484347
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.03.2014 15:58:12
© дата внесення змiн: 08.03.2014 16:32:55
автор: А.Чурай
Вкажіть причину вашої скарги
|