Слова, слова...
I скiльки пустослiв’я!
А де перлина золота,
хоч спробуй вiднайти!..
Народна мудрiсть твердить:
сiм раз вiдмiряй – раз вiдрiж,
або: сiм раз подумай – раз скажи
(i то подумай, кому сказати!)
Письмо придумали не ми,
а лiт багато тисяч тому,
щоб слово золоте злилось з вiками.
Пожежi бiд накоїли чимало!
Чи не згорiла в них перлина золота,
i залишилось тiльки пустослiв’я?
Чи ж варто утiшатись,
що слово, мовлене сьогоднi, золоте
також згорить,
i тiльки пустослiв’я
залишиться по всьому...
Слова, слова!
Мовчати б i менi...
А раптом мовлю слово золоте,
яке й в пожежi не згорить.