Так близько, близькість – не порок,
стрибаючи в обійми, таке буває лиш у неба...
Долонею в долонь,
І пальчиками ніжно, до мурах.
Безмірності вогонь.
Сідаючи на міль – наткнутися на риф, згубитись поміж хвиль…
***
І холодом та обережним дотиком, ніби по тілу струмом,
Й палаючим, ніби навмисне, поглядом, підпалюючи і згораючи до тла.
Підставити обличчя краплям сірого дощу,
Омити спраглу душу і отруїть її солодким медом…
Рятуючи вином та раннім блюзом…
***
Так сильно, задихаючись від теплоти,
Чіплятись жадібно за хвилі вітру,
І відчайдушно, так до божевілля бігти, бігти, скільки сили є,
Скільки жаги…
Й немов наркотиком, словами,
Ніжним шепотом, перебираючи волосся,
Зустріти ніжність десь, вже за межею.
Тут лише слід від стомлених та непотрібних слів,
Ти падаєш, коли ти падаєш в терпкі, солодкі руки…