Я – вовк. Я – голодний звір,
що світ позбавляє сну.
Із всіх батьківщин і вір
авжеж, оберу м’ясну.
І марно мене навчать,
на схилі ікластих літ!
На серці моїм печать:
країна – то мій живіт.
Гой, серце бурчить моє!..
А інше – то все пусте.
Усе, що у мене є, –
то очі моїх дітей.
Й нема у мені жалю,
до інших дітей земних.
Лишень за своїх молюсь
на місяць… Заради них
крадуся серед імли,
полюю на ласий слід…
Щоб вижили і змогли
продовжити вовчий рід.
Як буде недобре тут,
гайнемо до тих лісів!
Там м'ясо «за так» дають,
для тих, хто у них осів…
Від братика-Вовки чув,
ЩО в тім «зоопарку» є!.. Ммм...
…На Мммрію свою гарчу,
та слина мене «здає»…
Для вовка немає ґрат.
Ба, зустріч!.. Іде, стрункий…
Й добрячий кривавий шмат –
у пастці його руки!..
О чуйність до вовчих мук!
У-у-у, м’яса підступний дух!
Я – вовк, не піду до рук!!!
По здобич...авжеж... піду.
Згадав чоловічка одного. З ним у Німеччині познайомився. Він живе за принципом: гарно там, де холодильник повний. Отже, став німцем, народжений чистісіньким українцем. І (о, іронія долі) після пережитого інсульту, появі якого сприяла надмірна вага, щось йому у пам'яті відрубало і німецьку мову, і російську. Лишилася тільки українська. А у тій місцевості небагато знайдеться людей, які можуть українською щось сказати. Біда, одним словом.
Тетяна Яровицина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Однако! Дасс, интересная задумка, есть цепляющие места. Люди делятся на "идейных" и "продажных". Что есть, то есть. Идейных уважаешь, даже если враг. Продажных не уважает никто. Их покупают и продают. Как вещь. Как собак, как баранов. Как... не при дамах будет сказано кого