Дуб крислатий серед поля
Вже не могутній, сивий та старий,
Його не жалувала доля
Та виніс все й залишився живий.
Він молодість свою
Провів у тихому гаю
Серед берізок молодих
Він жив в раю.
Світило сонце, вода журчала,
І співу птахів не було кінця.
Та доля йому інше готувала,
Кругом вже випалені поля.
Тупіт чужинців, грім гармат,
Падає, рідіє стрій солдат
Землі своєї захисників
Її впорядників і орачів.
Уже горять берізки, пожухла зелена трава
Скрізь смерть, димить порепана земля.
Останній солдат вже впав
Та дуб розправив крила, дуб встояв, дуб стояв.
Змело ворогів гілля.
Радіє квітує знову земля,
Пропали навіки чужинці,
Але стоїть дуб наодинці.
Ніхто про цей подвиг не знає,
Перехожий в грозу покалічений дуб обминає.
Квітів ніхто йому не несе,
Лише рідна земля барвистий вінок весною плете.
травень 2011