Укупці
Сорок з лишнім літ
Прожили баба й дід.
На лавочці
Сиділи на осонні,
Розповідали про роки булі,
З любовю
Спогладили правнуків проворних,
Які кричали: “Діду, та ж лови
М’яча”.
Дід палкою підкине
Го-oй, аж до неба,
Зіб’є горіхи на гіллі.
А баба напече оладків,
Їдять їх діти без оглядки
Хоч і солодощі є нові.
У свято
Одягав парадного камзола
Чіпляв здобутих орденів
І святкував “дев’яте мая” –
Вони цей день пережили.
У літню спеку
В прохолоді хати
Ще слухали Верховну Раду
І вболівав дід, як за своє,
Бо він таки поклав звитягу
За краще правнуків життя.
Казали дідо й баба
“Ще трошки, і вже тоді…”.
Не стало
Діда
В листопаді
Холодним днем на підступі зими.
За сорок днів померла й баба
Не було їй нічого на землі.
Укупочці
На небі
За ріднею, любим краєм
Споглядають,
Як було на осонні,
Дід та баба