Це місто, в якому бруківка - ще під ногами.
Під серцем камінчики слів застрягли, мов кулі.
Ламаєте вщенти життя – легке оригамі,
думками, що злі, сумні, пласкі та знеструмлені..?
То скільки ж вони про мене тепер не сказали?
Багато? Чи, може, не те, що хочеться чути?
Плітки що не день, – події, зупинки, вокзали,
аж ген далеко летять зі швидкістю скутера.
Сьогодні – це місто надій. Для віри й для долі!
Я житиму довго – ще сонце наповнить грона.
Вітрила життя розкриляться в чистому полі –
долати стіни, рови, підкоряти огроми…