Мисливська лірична
Торкнеться-но лікоть рушниці –
спокійно стає на душі,
і радує посвист синиці
в праотчій живій глушині.
Куди приведе ця стежина,
протоптана звіром вночі? –
Погойдує гроном калина,
белькочуть у дуплах сичі.
Не згубити – знайти,
що на душу лягло,
легким подихом вітру
куди занесло.
Не згубити – знайти
для душі скарб земний,
щоб по осені йти,
щоб іти до весни.
Під звором долина, в ній потік:
для дикого звіра там рай,
відвагою сповнений олень
суперника кличе на рать.
Осиці наспівує вітер
окрилену пісню мою,
і сам я частинкою світу,
де вічність панує, стаю.
Не згубити – знайти,
що на душу лягло,
легким подихом вітру
куди занесло.
Не згубити – знайти
для душі скарб земний,
щоб по осені йти,
щоб іти до весни.
Створено у листопаді 2008 року
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. VIII. Дрогобич: "Посвіт", 2009. - С. 132.
Музика Євгена Заставного
Я сприймаю приспів окремо від вірша... І мені близькі до душі оті слова... на відміну від тексту, що просто текст. Отой приспів - він більш філософський... Оцінка - за приспів!
Т. Василько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
!
