А ніч все ковтає комети
Скрізь діри у зорянім решеті
І видно лиш слід в темнім покрові
Човна, що блукав в тишині,
Він юністю вічно світився
І з кожним прожитим вівторком
Наповнював місячним світлом
Себе і весь світ навкруги,
І сльози ставали рікою
На карті обличчя знайомого,
Збиваючи в плаванні азимут
Життя, що спішить до небес,
Купаючись в місячнім світлі
Скрізь гори і ліс небамбуковий,
Я вірю в надію нескорену,
Читавши Лі Бо перед сном.
