«Пиши в темноті,
Де живуть тільки тіні.
Від полярного сяйва
Не чекай осяяння…»
(Шеймас Гіні)
Діти старого Дубліна:
Я теж колись з вами босоногими
Жив у країнах ліхтарних
Жовтого світла містовечора,
У часи не дуже електричні,
Бавився в буття казкове,
Світ міряв провулками і під’їздами,
Двір між кам’яницями вікторіанськми
Бачив Галактикою поснулою,
Гадав, що завтра буде через тисячоліття,
Рік уявляв вічністю,
Цукерку мрією,
А дерев’яного паровозика
Таємницею таємниць і сенсом буття.
Всі люди здавались добрими,
Всі казки правдою,
Всі годинники таємничими,
А батьки вічними:
Бо думалось,
Що дитинство не закінчиться,
Бо до юності ще безодня часу,
А місто це просто колодязь,
Де люди звикли діставати відрами
Свої маленькі й великі радості.
Вулиці були затишними,
А коти мурчиками.
Де ж той клубок закотився,
З якого бабуся в’язала мені
Не светр – долю –
Ірландця дивакуватого…
Останній жовто гарячий листок на блискучій цогорічній гілочці дивився на мене з надією, але і він врешті відірвався, закружляв і ліг під мої босі ноги ... В руках я тримав батьком зроблений самокат з шарикопідшипниками замість коліс. Під час їзди він гримів на квартал, але шарму те не завадило...
Це було десь в іншому житті, але неначе сьогодні... і шум той в вухах, лише згадка тут...
Вулиці... вулиці дитинства..., тільки лиш в Запоріжжі, а не в Дубліні...
Дякую пане Шоне за миті ось ці...
Так-так... а час летить так швидко... Діти мріють про цукерки, дорослі про гроші... А тепер усі мріють про мир... Прекрасний верлібр, подорож у минуле.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! В Ірландії вже кілька тисяч років люди мріють про мир...
Гарні емоції, почуття, враження і спогади, Шоне, у Вас збереглись з дитинства, а може пам`ять, у плині часу, зберігає більше приємного, щоб перетворити це у своєрідну квінтесенцію
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відвук і розуміння! 
