Шкода, що не почути «прощавай»,
І жаль, що в слід ніхто не проводжає.
І сумно від'їжджати в далечінь,
Коли не знаєш чи ще хтось чекає.
Не буде слів, і тих тісних обіймів,
Та поцілунку не діждатися вустам.
А погляд тих очей чарівних,
Буде він схований, буде не там.
І стануть друзями знов роздуми й думки,
В наступні дні лише вони розрадять.
Та ночі будуть не веселі, а сумні,
А місяць й зорі, одиноко засіяють.
Але надії й віру варто не втрачати,
Що хтось таки чекатиме без тями.
І тихо побажає щастя на дорогу,
Й думками буде поруч перед снами.
Що знову погляд той торкнеться до душі,
Її сп’янить і серце зачарує,
Уста ж почнуть тонути в поцілунку,
І щастя, мов володар, запанує.
