Iсторико-героїчна роман-казка
ПОЧАТОК
Роздiл перший. КОЗАК ГОЛОТА
1.
Їде козак Голота на коні, степ широкий озирає, на небо високе поглядає. А в небі орел кружляє. Зняв козак лука, в орла вистрілив та прямісінько в серце влучив. Упав орел на землю і перевтілився у дівчину красну. Стала просити дівчина:
– Не дай, козаче, у степу загинути. Вiзьми мене з собою. Буду тобі дружиною вірною.
Пристав на те Голота. Посадив красну дiвчину на коня i далi поїхав. Знову степ широкий озирає, на небо поглядає.
Звiдки не вiзьмись, татари вихором налетiли, козака заарканили, дiвчину зв’язали i поволокли у неволю кримську, та прямісінько у столицю ханську Бахчисарай. Козака там у глибоку яму вкинули, а красну дiвчину на ринок повели за срiбло, золото продавати.
Був у той час на ринку головний євнух гарему ханського. Побачив красну дiвчину i наказав вести до палацу свого повелителя. Щедро заплатив хан за полонянку, яка припала йому до вподоби i в туж нiч велiв привести до його покоїв. З’явилася та перед ханом, та замість того, щоб до ніг впасти та у вiрностi присягтися, як велiли їй служницi, дала йому такого ляпаса, що звук вiд нього долинув аж у пiдземелля, де Голота в неволi сидiв. Розсердився хан, вийняв кинджала гострого i встромив його у дiвочi груди. Впала дiвчина на барвистий килим i в змiю перевтiлилася. Не встиг хан здивуватися та налякатися, як ужалила його змiя жалом смертельним. Тут же й помер нехрист.
Змiя ж до глибокої ями поповзла, де козак Голота сидів та вольною волею марив. Впала змiя у яму i вже в орла перевтiлилася.
– Сiдай на мене, – каже, – i летімо у степ широкий.
Сiв козак на орла, той крильми змахнув i винiс Голоту з ями. Та тiльки-но орел почав висоту набирати, як помiтили його ханськi стражi. Випустив татарин стрiлу з лука i гордому орловi прямісінько в серце уцiлив. Впав орел на землю i знову у красну дiвчину перевтiлився. Кинулись татари до дiвчини, щоб руки, ноги в’язати та на хановi яснi очi вести. Але не вiдали, що з дiвчиною на землю й козак упав.
Став Голота свою наречену захищати. В одного татарина вiдібрав ятаган і тут же скарав його. А другий татарин пощаду виблагав. Пожалiв його козак і велiв роздягтися, а опiсля в яму вкинув, з якої щойно сам вибрався. Вирядився Голота за татарина та став бiля залiзних дверей з сiмома замками походжати.
2.
Швидко казка кажеться, а ще швидше час летить. Настав ранок. Побачили хановi слуги свого хана мертвим i вчинили нечуваний переполох. Зiбралася знать татарська, родичi ханськi, свого повелителя оплакувати та вiстку султану до Стамбула слати.
Прийшов ханський скарбничий до ханської скарбниці, щоб для султана дарунки вибрати. А бiля неї якраз козак походжав. Щойно скарбничий дверi вiдчинив, як Голота йому вiку вкоротив. Сам же у скарбницю ввійшов. А там золота, срiбла i перлiв, дiамантiв видимо-невидимо.
Перевдягнувся Голота в одежу скарбничого, покiйника у пусту скриню вкинув а скриню ту на замок закрив. Дiвчину в татарина переодягнув і в мiсто на ринок послав, щоб сто возiв, упряжених кiньми, купила та сто вiзникiв найняла, а водночас й сон-зiлля пристарала.
Коли пiд’їхали візники до скарбницi, велiв козак їм ханське добро на вози вантажити. Тут один з вiзникiв, найохочiший до балачок, й поцiкавився:
– Куди добро ханське повеземо?
– До Стамбула, султановi в подарунок, – вiдказує Голота татарською говiркою.
Навантажили вiзники скарби ханськi на сто возiв i в дорогу вирушили. На брамi сторожа запитує вiзникiв, що везуть тi. Вони й вiдповiдають:
– Золото, срiбло та перли, дiаманти всемогутньому повелителю султану в дарунок.
Пропустила їх сторожа.
Виїхали вiзники за мiсто, та козак не до моря їх справляє, де галери стоять, а в гори лiсистi.
– Дивний скарбничий, – перемовляються помiж собою вiзники. – Та його воля, куди везти. Аби грошi справно платив.
Заїхали в ліс. Голота й наказує сто ям викопати, а сам сто першу копає. Коли татари сто ям викопали, повелів Голота у них золото, срiбло та перли й дiаманти закопати. А коли й з отим впоралися, дівчина їх сон-зiллям напоїла. Скидав Голота сонних татар у сто першу яму, а сам з красною дiвчиною до мiста подався.
...Походжає Голота по ринку та козакiв-невiльникiв викуповує. Як назбирав сотню молодцiв, велiв дiвчинi вести їх до лісу та звідти сто возiв на ринок припровадити.
До вечора викупив Голота ще дев’ять сотень козакiв, одежi на всiх настарав i зброї рiзної накупив. Навіть декілька гармат придбав.
Переправив Голота козакiв i товар у гори, там велiв козакам перевдягтися та золото, срiбло i перли, брильянти з землi викопати і на вози вантажити. Тієї ж ночi й у дорогу вибралися.
3.
Наступного дня татарськi беї та вiзирi спохватилися й кинулись скарбничого шукати. А той як у воду канув. Пiдходять татари до скарбницi, а бiля дверей сторожi немає. Довго дверi вiдчиняли, та лише пiд вечiр виважили. Зайшли у скарбницю, а та пуста-пустiсiнька. Лише одна скриня з покійником стоїть.
Не голка ж пропала, а незчисленнi скарби ханськi. Вдарили на сполох татари, почали розпитувати, хто i що пiдозрiле чув чи бачив. Розвідали все та й навздогiн за козаками погналися. А ті часу не гаяли, вже й гори поминули і половину Таврiйського степу проїхали.
Веде Голота своє вiйсько, та так спiшить, що й про свою наречену забув. А дiвчина з коня впала й ногу поранила. Сіла посеред степу й заридала. І де сльози її упали, там озеро утворилося.
Мчать татари безводним степом, ось-ось козакiв доженуть. Та звiдки не вiзьмись, на їх шляху озеро з’явилося. Як стали татари його об’їжджати, то цілісінький день згаяли, а коли об’їхали, побачили дiвчину, що сльози ллє, а тi сльози в озеро стікались. Відрубали їй голову i навздогiн за козаками гайнули.
...Впала дiвчина на землю i в сизу горлицю перевтiлилася. Тут же під хмари злетiла і до Голоти поспiшила. А Голота з вiйськом уже ген за Перекопом Полиновий степ мiряє.
Наздогнала його горлиця, на плече сiла й мовила:
– Гониться за тобою, Голото, татар тьма-тьмуща. Як у відкритім степу доженуть, то на порох зiтруть.
Зупинив Голота своє вiйсько у Дикому Полi. Козаки в коло вози пов’язали, з усiх боків ровом обкопали та високі вали насипали, а на вали гармати повиставляли. Тiльки-но з роботою впоралися, як татари появилися. I зав’язалася битва жорстока.
Стійко козаки трималися. Били татарів один день, били другий день, били третiй день. Все з гармат та пiстолiв палили. Чимало татар у степу полягло, а козаків – жодного. Та на четвертий день порох закінчився. I почали в рукопашну вiдбиватися. Билися один день, билися другий день, билися третiй день. Багатьох татарів на валах положили, але й Голота чималих втрат зазнав. На четвертий день козаки з сил вибилися. Ось-ось татари до табору вдеруться.
4.
Розповiла горлиця Голотi, що татари його доганяють, й знову в повітря здійнялася. Долетiла до козацької сторожi, там козака розбудила i стала йому говорити:
– У Дикому Полi татар тьма-тьмуща. Мерщiй вогнi пали, а то великiй бiдi бути.
Послухався козак горлицi, на вишцi вогонь запалив, а сам на коня скочив i чимдуж на Сiч подався.
Побачили сiчовики вогнi в степу і тут же Гетьману доповiли. Велiв Гетьман часу не гаяти, коней сiдлати та в похiд вирушати.
Скачуть сiчовики степом та мимо вишок спалених. Вже й передову вишку проминули, а татар не видно. Зупинив Гетьман вiйсько, наказав пiдручному козаковi степ послухати.
Приклав козак вухо до землi тай каже:
– Далеко-далеко битва точиться, та недовго їй бути, бо козакам вже добряче перепало.
Велiв Гетьман коней щодуху гнати.
Козаки ледь на ногах трималися, як, звiдки невiзьмись, пiдмога прийшла. Налетiли сiчовики з усiх сторiн, татар по степу розвiяли, братiв своїх вiд вiрної загибелi врятували.
5.
По всьому повернувся козак Голота у рiднi краї. Козакiв, яких з неволi викупив щедро золотом, срiблом обдарував i вiдпустив на всi чотири боки.
– Куди хочеш, туди й подавайся.
Собi ж Голота терем пишний збудував i зажив, загуляв, як те багатому козакові личить. Всього у нього доволi.
Живе у Голоти й горлиця сизокрила. Та козак за красною дiвчиною побивається.
Якось і запитує горлицю:
– Чи убити тебе, чи що з тобою зробити, аби ти знову дiвчиною стала?
Горлиця й вiдповiдає:
– Не чини менi зла. Усьому свiй час приходить.
6.
Довiдався Гетьман Запорозький, що Голота ханську казну викрав, i став говорити йому:
– Я i твою голову, i твоє добро врятував, тож менi половина золота, срiбла та перлiв, дiамантiв з казни ханської належить.
Пристав на те Голота. Навантажив п’ятдесят возiв золота, срiбла та перлiв, дiамантiв i повiз на Сiч, аби Гетьман те добро помiж козаками i старшинами подiлив та себе не скривдив. Гетьман же надiявся, що усі скарби йому одному дiстануться. Тому неабияк розсердився на Голоту. I почав з Писарем змовлятися, як Голоту убити, та забрати у нього решта золота, срiбла i перлiв, дiамантiв.
Коли козаки Голоту горiлкою частували, на Сiч горлиця прилетiла. У той час коли Гетьман з Писарем змовлялися, вона бiля вiкна гетьманських палат кружляла й почула змову та про все Голотi розказала. Повернувся Голота додому, далеко вiд свого терему скарби у землю закопав, а сам коней у воза запріг, у чумацьку одежу вирядився i до Криму за сiллю подався.
Пiдкралися якось вночi Гетьман i Писар до голотиного палацу i “запустили півня”. До ранку вiд терему лише попiл залишився.
У ту нiч в теремi горлиця ночувала, у вогнi пiр’я обпалила i знов у дiвчину перевтiлилася. Дивляться Гетьман і Писар на згарище, а на ньому красна дiвчина стоїть. Стали вони дiвчину розпитувати, де Голота подiвся. А дiвчина й каже правду:
– До татар за сiллю подався.
Вскочили Гетьман i Писар на коней i помчали Голоту доганяти. Весь степ проскакали i аж пiд самiсiньким Перекопом пiдводу, що в Крим направлялася, побачили. Та тут i татари козакiв-вершникiв запримiтили i кинулися їм навперейми.
Довго та люто вiдбивалися Гетьман i Писар. Чимало татар зi свiту звели, але й самi головами поплатилися, бо сили надто нерiвними були.
А Голотi татари вiз солi навантажили i з миром додому вiдпустили. Голота i тiла Гетьмана та Писаря у татар викупив. З тим i на Сiч приїхав та розповiв сiчовикам про лицарську смерть Гетьмана i Писаря. Але про те, чому вони пiд Перекопом опинилися, не сказав.
Поховали козаки свого Гетьмана, а з ним i Писаря, велику стрiльбу вчинили i насипали шапками великого кургана. А потому на Козацьку Раду зiбралися. I на ній Голоту гетьманом запорозьким обрали. А красна дiвчина, звiсно, гетьманшею стала.
Роздiл другий. ГЕТЬМАН ГОЛОТА
1.
Шле новий хан кримський послiв до гетьмана Голоти, козаками печеться, вiчний мир обiцяє. Та натомiсть просить казну ханську повернути.
– Добре, – каже Голота.
I велить послам дочекатися, доки козаки вози навантажать.
Радiють посли, що легко Голоту обдурили, свiй кумис попивають та над козаками насмiхаються.
А Голота часу не згайнував. Козакiв на села й хутори спровадив та велiв характерникiв просити, щоб тi якомога бiльше рiзного гаддя ловили та в мiшках на Сiч спроваджували.
Повернулися козаки вiд характерникiв, гаддя рiзного назвозили. Тодi повелiв гетьман на Днiпрових берегах камiння в мiшки збирати та в кожен мiшок десяток-другий гадюк вкидати. Мiшки, звiсно, на сто возiв навантажили i з тим вiдпровадили татар до Криму.
З’явилися посли на очi свого хана та стали мiшки розв’язувати, скарби хановi показувати. Але замiсть золота, срiбла та перлiв, брильянтiв, з мiшкiв камiння посипалося, а з камiння рiзне гаддя повиповзало. Покусали гадюки татар чимало, по ханських палатах розповзлися i в мiстi великий переполох вчинили.
Хан тут же з мiста втiк i почав вiйсько збирати, щоб Голотi помститися та ханську казну вiдвоювати. Турецький султан помiч ханові прислав та ще й зi своїм найстаршим сином султаничем.
Як турки, татари в похiд вирушили, то стiльки їх було, що в тих мiсцях, де вони проходили, земля вгиналася. А коли в степ виїхали та галопом коней пустили, то справжнісінька буря звiялася.
Сунуть турки, татари чорною хмарою, землю вiд сонця закривають.
На козацьких сторожових вишках вогнi запалали й до Голоти щодуху гiнцi помчали.
Зiбрав Гетьман сiчовикiв та велiв їм козацьке добро на вози вантажити i до фортеці Тур виряжатися. А тим, хто без дiла залишився, наказав у степу рiв копати.
Перекопали козаки Дике Поле ровом глибоким та широким, на його дно палiв набили i стали туркiв, татар чекати.
А ті не забарилися. Перші з них на повному скаку у глибокий та широкий рiв, на гострi палi, попадали. Але не зупинилися бусурмани, доки рiв трупами не засипали. Бачить Голота, що й пiсля того, як турки, татари рiв подолали, його сили ще стократ менші, тому й велів козакам степ палити. Не стiльки вогню, як диму, але зупинилися турки, татари, стрiчний вогонь запалили та всi сили докупи зiбрали, аби одним ударом з козаками покiнчити, Голоту на горло скарати та ханську казну забрати. Та коли вогонь погас i розвiявся дим, козаки як крiзь землю провалилися – i в день з вогнем не знайти їх. Доки турки, татари метикували як їм далi бути та що дiяти, козаки вже бiля Тура рови копали та оборону фортецi лаштували.
2.
Гетьманша на той час сина чекала i в Київ до Лаври подалася. Там i довiдалася про похiд туркiв, татар та про вiдступ козакiв до Тура. Вона відразу ж коси розплела, два пасма волосся вистригла й послала з ними гiнця до Голоти, щоб той волос до волоса зв’язав та ним фортецю навкруги обтягнув.
Вчасно гiнець до Тура дiстався, все, що велiла Гетьманша, Голотi переказав.
Вислухав той гiнця, велiв козакам за мiськi мури ховатися, а сам до роботи взявся. Коли виконав все, що переказала Гетьманша, i сам до козакiв подався, щоб з ними мед, вино пити і веселитися.
3.
Не барилися й турки, татари. З криками “аллах!” мiсто оточили i тут же до мiських мурiв кинулися. Та хто лише до волосини доскакав, тут же розрубаним навпiл з коня падав. Але ні хана, нi султанича тi втрати не зупиняли. Все новi й новi сотнi вони відряджали на вірну загибель. Лише на третiй день опам’яталися й стали втрати рахувати. І дорахувалися, що вже половину свого вiйська втратили, а ще жодному козаковi й п’яти на почухали. Радяться та сваряться хан i султанич, а як далi діяти – не тямлять.
Та доки бусурмани сварилися, i козакам добро урвалося – не стало в мiстi нi питва, нi їжi. Тоді й вiдчинили козаки мiськi ворота, а Голота перед ними волос розв’язав. Побачили те турки, татари, саранчею у мiсто ввірвалися.
А козаки того й чекали. Впустили у мiсто кiлька сотень i знову браму зачинили. У мiстi туркiв, татар роззброїли й знову браму вiдчинили. В такий спосіб за один день багато тисяч супротивників у полон взяли. Зметикували хан i султанич що й до чого i не стали бiльше у вiдчиненi ворота ламатися.
А тим часом гетьман Голота послiв до хана та султанича вирядив, полонених туркiв, татар пообiцяв повернути та взамiн хлiба й сала попросив:
– Скiльки возiв ви нам хлiба, сала, стiльки ми вам брата вашого, – пообіцяли посли хану та султаничу.
А татари в цей час якраз докумекали в чому сила козацька. Тому й угоду уклали, бо надумали вiйсько поповнити i мiсто штурмом взяти. Навантажили сто возiв хлiба, сала i козакам у замок повезли. А козаки теж від слова не відступили i свою валку назустрiч вислали. Та перед тим посiкли, порубали туркiв, татар, щоб бува знову до бою не стали.
Не на жарт розiзлилися хан i султанич, за те що знов у дурнi пошилися. I козакiв не можуть винити, що тi слово зламали, бо ж в угодi не було сказано, що козаки повернуть живими та неушкодженими полонених. В першу ж нiч турки, татари навколо замку вогнi розпалили, щоб чарiвний волос згорiв та на свiтанку всiма силами на мiськi стiни полiзли. А козаки на дві частини поділилися: однi бусурманiв б’ють та розпеченою смолою частують, а iншi пiдземний хiд копають.
Пiсля невдалого штурму турки, татари глибоким сном заснули, а козаки пiдземним ходом у їх стан прокралися та й стали рiзати й колоти сонних бусурманiв. А коли в таборi нечуваний переполох вчинився i турки, татари отямилися, тут же наввипередки й кинулися свiт за очi втiкати. А козаки, знай, доганяють їх та ріжуть, колять.
Гетьман Голота став з ханом до герцю. Та соколу горобець – не воїн! Вiдрубав Голота ханові голову i кличе до герцю султанича. А переляканий султанич сiрим зайцем лiсами та яругами кинувся втiкати. Голота навздогiн йому орлом полетiв. З лiсiв та яруг у чисте поле вигнав, там і заарканив.
4.
Пiсля звичних козацьких пригод, дарує Голота декільком полоненим туркам волю та до Стамбула спроваджує, щоб передали грамоту султанові. У тiй грамотi Голота вимагає за султанича сто возiв срiбла, золота та перлiв, дiамантiв. А в кiнцi писаного щиро вибачається: “На тому даруй, пане-султане, що мало прошу. За твою голову втричi бiльше вимагатиму. Викуп сам пришли, а якщо не пришлеш, то чекай мого вiзиту до твого поганого Цар-града”
Не стiльки сина султан пошкодував, скiльки Голоти налякався, тому й з вiдповiддю не забарився. Прислав сiчовикам сто возiв золота, срiбла та перлiв, дiамантiв i ласкаво подякував Голотi, що сам за викупом не з’явився.
ID:
522307
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 09.09.2014 00:12:03
© дата внесення змiн: 09.09.2014 00:14:46
автор: Т. Василько
Вкажіть причину вашої скарги
|
