Стоять, туманом огорнуті,
Обпалені осінню клени.
Тиша – немов безодня.
Зі мною – моя самотність
І паралельні світи,
Що проходять повз мене.
Ніч сипле, немов горіхами,
Запізнілими знаками - снами .
Світи пропливають над нами.
І світ твій, з болями і втіхами,
Що ховаєш очах твоїх,
Я ніколи не взнаю…
І постає немов вирок
Пласка геометрія Всесвіту :
Тут, на кулі Землі,
Чи в зоряній безкінечності,
Бути тобі паралельним світом
Я давно вже приречена.
