Над океанами бурі непомітні,
вони розчиняться в хребтах хвиль..
як сльози маленької Лелі,
що ніколи не перекричать мій біль.
Моя Лелі, чому ти така непривітна,
наче колюча жоржина під мрякою зір?
Навіщо тепер, восени, розквітла,
своєю красою ночам холодним наперекір?
Ти чекала мене. Наче мудрий янгол
берегла від високих польотів.
Але танцюючи з лютою долею танго,
Леле, ти навіки втратила спокій.
Довго я шукаю тебе скрізь по світі,
в океанах,піснях та осінніх букетах.
Ти болиш мені, Лелю, щомиті,
твої сльози дощем на моїх щоках.
Знаю, ти все ще десь поряд,
тримаєш в долонях останні квіти.
У тебе, Леле, проникливий погляд,
який не холоне з-під гранітної плити...
