К с е н ь ч и н ю в і л е й
Ксенька Юрчукова ніколи не мала спокою. Сини пили безпробудно, невістки “воювали” з ними і, затаївши образу в серцях, знелюбили Ксеньку і цілий світ, а єдина донька виїхала до Італії на заробітки, залишивши на Ксеньчину голову внука-підлітка, який звик зважати тільки на власні бажання. У свої неповні чотирнадцять років він курив, пив пиво, матюкався і не хотів нічого допомагати бабі по господарству. Все це залишало карби на Ксеньчиній душі, яка тривожно щеміла в грудях. А ще допікали хвороби і безгрошів’я.
Ксенька (хоч ніколи не була красунею) приваблювала багатьох винахідливістю та емоційністю. Висока на зріст, з чіткою виразністю брів і очей, зачаровувала співрозмовників запальною бесідою та щирим розкотистим сміхом. Повдовівши у сорок два роки, самотужки добудувала хату, справила весілля синам, яких часто називала бевзями і бовдурами.
Коли донька нагуляла дитину, Ксенька немов очманіла. Ходила лісами, оповита дурманом гризоти, і заводила, ламаючи сухі жилаві руки, бо для неї ганьба була страшнішою від найлютішої недуги. Але прийшла мить, вона зрозуміла, що їй це визначено долею, і заспокоїлась.
Пливли літа, як в небі хмари. Посивіло Ксеньчине каштанове волосся, поріділи тонкі брови, а очі, хоч і поблякли, але не втратили впертого і завзятого блиску.
Влітку цілими днями гарувала на полі, пасла худобу і сушила сіно, а зимою носила на плечах з лісу дрова, хоч потреби в тому не було, бо сини таки привезли їй з пилорами, на якій працювали, машину обрізів.
Коли ж чарівна недільна тиша огортала село, йшла до церкви, переглядала районні газети і дивилася по телевізору концерт на замовлення. Тоді немовби осяйне проміння зігрівало душу, що, звільнившись від нескінченних проблем, відпочивала.
Слухаючи чиїсь лагідні слова, які ведуча вичитувала з листів, відчувала пекучу заздрість до тих, кому вони були адресовані. Звучали пісні, а Ксенька незворушно сиділа, схрестивши на колінах великі руки з вузлуватими покрученими пальцями.
Якось, згадавши, що через місяць їй виповниться сімдесят п’ять років, не витримала. Сіла за стіл, натягнула окуляри і буква за буквою написала листа. Через кілька днів відіслала його на телебачення разом з грішми, вторгованими за чорниці і гриби. На свій ювілей купила пляшку сухого вина, наварила вареників з вишнями, голубців, холодцю і запросила кума Стефана з жінкою, сусідку Настю та трьох коліжанок, з якими дружила ще з молодих років. Коли вино зігріло кров, а смачні страви розморили тіла, ввімкнула телевізор.
- Найдорожчу маму, люблячу бабусю Ксенію Іванівну Юрчук з села Т. з сімдесятип’ятирічним ювілеєм щиро вітають сини Павло та Остап, дочка Юлія, невістки Ольга та Світлана, а також четверо найсолодших внуків, - не забарилася з привітанням ведуча. Гості з несподіванки отеретіли.
Сиділа-м під грушков, раз,
Сіяла-м петрушку, два,
Полюбила-м хлопця тра-ля-ля, тра-ля-ля,
В чорнім капелюшку у-ха-ха, - вигравала очима співачка, а Ксенька сиділа з щасливим виразом лиця, втупившись сяючими очима на екран телевізора.
Старість миттєво відступила, забулися всі прикрощі життя, радість від того, що вона не самотня на цьому світі була такою великою, що Ксенька повірила кожному слову ведучої, яка перед тим читала листи. Всеперемагаюча сила любові до дітей і внуків аж розпирала груди, розгладжувала зморщене лице, теплою ласкою хлюпала з потішеного серця.
ID:
527272
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.10.2014 00:11:46
© дата внесення змiн: 02.10.2014 00:11:46
автор: Ольга Яворська
Вкажіть причину вашої скарги
|
', '');void(0);
