Вона із тих,хто вірила в слова.
Для неї ж бо слова- це вже маленькі вчинки
Робити вигляд,що все це жива,
Для неї звичка і нема зупинки.
Вокзали , сумки. Люди накруги,
Слова. І слів їх безліч тут повсюди
Тут вмерти ніде від нудьги,
Та умудряються ,вони ж бо люди.
Все ще вокзал, а потім лиш квиток.
Спитають : «Вам куди?». «В один кінець
Кудись туди, де сонце, ближче до зірок,
Та хоч кудись,давайте,хай же Вам грець.
І знов вона сидить та не мовчить,
Чита молитву, вірить та благає,
Того,про що душа її кричить,
За те, від чого знемагає.
Так тяжко іноді повірити в слова,
Що це не просто казки на ніч.
Для неї жодна ваша казка не нова,
І кожний вечір з тишею віч-на-віч
Вона все знає, пише ж бо сама,
Листи, ну і пакує їх в конверти.
Чекає, поки прийде та зима,
Коли слова – не просто інструменти.
Наївна вірить , пише книгу Вам,
Скажіть хоч хтось,що ви цього не варті.
І що не треба вірити вашим словам.
Краще Ви скажіть їй це на старті.
Її слова для Вас надто складні.
Не зрозумієте тих слів і кварти.
Нехай минають роки,хвилини, дні,
Та вже за неї скажуть їх плацкарти.
