Я не хочу твоєї брехні,
Я не хочу обману твого.
Краще бути самотнім в пітьмі,
Не питати- кого і чого?
Існувати залізним стовпом
Та іржею зсередини гнити.
Краще в морі блукати човном,
Весла тихо на дно опустити.
Серце – іграшка дуже болить,
Мабуть трішки втомилось від ритму.
Ритму щастя, що билось колись,
Об загострену долею бритву.
Почуття засмоктались в пісок,
Залишивши на сонці шматок.
А колись тут пишався лісок,
Весь у пахощах трав і квіток.
Перехрестя необраних слів,
Що хотілось кричати до сліз.
Наді мною мов хмари зійшлись
І залили небесний поліс.
Божевільному легше мабуть,
Поважає життєвий свій путь.
За межею реальності хто,
Не потрібне там- нащо й за що.
Все! Набридло сичання змії
З під кашкета брудного мого.
Більш не хочу твоєї брехні…
Більш не хочу обману твого…