Не свари... не свари мене, тату...
Краще випий зі мною вина.
Тільки келих, до самого дна...
Бачиш, я тут... бреду по канату.
Бачиш, я тут воюю з собою.
Сотні дум, наче вихор, кружляють...
Такий галас, нестримні, зчиняють...
Я... чи я... вийду вбитою з бою?
Пам'ятаєш, ти вчив мене, тату,
на цім світі любити людей...
Бо добро у душі - привілей...
А добру, бачиш, руки відтято...
Ти показував небо в зірках,
Всі сузір'я на ньому, й планети,
За хвоста я хапала комету,
Бо не знала про війни і страх...
Це наївне дитинство... невинне.
Бачиш все у рожевих відтінках...
На казкових лишилось сторінках...
Бо хороше усе - швидкоплинне...
Ну куди все поділося, тату?
Мені очі недавно розкрило життя...
Тату, вмить зупиняється серця биття!
Ми за що даємо таку плату?
Бо людина - неначе комаха мала,
А життя - це всього лише мить...
Батьку, серце у грудях щемить...
Адже мрії, в долонях, шматочками скла.
То ж не рІки...то сльози усюди!
Їх війна принесла із собою...
Тату, плачу у парі з вербою...
Ну для чого на цій Землі люди?
Хто ми є?.. Та і що нам під силу?..
Мабуть, мало у світі добра...
Я шукала не те, що знайшла...
І цей світ розумію насилу...
Як тут бути щасливою, тату?...
Більш не бачу у небі комету хвостату....
14.12.14.
Така щемна розмова - крик зраненої витонченої душі!.. Життя складне і непередбачуване. Довкола стільки речей, яким важко знайти пояснення, а ще важче - змиритися з цим, переступити через себе...
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую тобі, Наталочко, за розуміння і підтримку. Тепер важкі часи, от і думки важкі асом тривожать. Вони виливаються у рими, і стає легше...
Богданочко! Ваша майстерність зростає з кожним днем. Радує відчуття ситуації, вміння вибору теми, глибина думок і така чуттєва форма подання. Браво!!! Чудовий вірш! Беру!
А світ цей зрозуміти не важко: коли люди перестають бачити добро навкруг себе, не цінують його і не дякують за те, що мають, у них відбирають те хороше, що його не цінували. Тоді швидко приходить розуміння, як треба цінувати кожну хвилину миру, добра, спокою, любові...
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це дійсно так... Ми не цінували раніше тишину, мир, світле небо над головою, бо не сподівалися, що в одну мить усе це може зникнути. Зате тепер світогляд змінився, змінилося ставлення людини до життя і до простих речей. Але такі роздуми важкі, тривожні і болючі...
Щиро дякую Вам, Світлано! Я рада чути від Вас слова підтримки і такі теплі відгуки. Аж на душі повеселішало... Я стараюся, дуже стараюся... і приємно, що Ви це помітили.
Придивись, Богданочко, комета не зникла,просто, заховалася за хмари. Настане той час, коли ми знову танцюватимемо з нею, хвостатою. Нам потрібно вчити наших дітей бачити комети, а для цього самим необхідно в них вірити
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ірочко, за такі розумні і щирі слова підтримки Ти, безумовно, права. Не можна опускати рук. Потрібно вірити у краще.